Коли почалось масове повернення кримських татар до батьківщини з 1989 року, влада ніяк не допомагала і не давала компенсацій за землі, які люди втратили.

Суспільне Крим розповідає одну з історій, пов’язану на спогадах, горі та стрімкому бажанні повернутися додому. Ця історія кримської татарки Гульсум Мустафаєвої з села Арпат Судакського району (після депортації - Зеленогір'я).

Із собою тільки Коран

Коли зранку 18 травня, 1944 року в будинок тринадцятирічної Гульсум постукали радянські солдати й наказали збиратися й якнайшвидше залишити будинок, її родина не взяла із собою майже нічого, крім Корана - святої книги мусульман. 

“Мама взяла Коран тільки, речі не взяла. Нас у машину завантажили і повезли в Білогірський, потім в Нижньогірський. У вагоні я співала пісні, які в таборі татарською співали. Коли ми проїхали Волгоград, там всюди був дим. Потяг зупинився. Всі почали щось готувати, а у нас нічого готувати. Коли ми приїхали в Узбекістан, нам дали по одній банці пшонки з горохом”, - пригадує вона.

Де були брат і батько

В родині Гульсум було шестеро членів родини. Брат і батько під час депортації були на фронті.  Її батько Мустава Мамутов був партизаном, який так і не побачив свою депортовану родину - у 1945 році він згорів у лісі. Похоронний лист родина отримала через декілька років. Брату Гульсум знадобився не один рік, щоб знайти свою родину в Узбекистані. 

Хвіст і третє око на лобі

Гульсум із мамою, іншим братом і сестрою привезли в місто Кітаб, Кашкадар'їнської області Узбекистану. Їм виокремили лише одну кімнату на декілька кримськотатарських родин. 

“Місцеві дивилися на нас так дивно. З’ясувалося пізніше, що їм сказали, що в нас (кримських татар – ред.) є хвіст і третє око на лобі. Меню наше складалося з макухи та буряка, їсти не було чого. Напис був, хто буде красти - зловлять, дадуть 25 років, мають право застрелити. Через рік нас відправили в інше місце в якомусь селі. В одній кімнаті 4 сім'ї було. Мама моя почала речі узбекам шити, почала на фермі працювати”, - сказала кримська татарка.

Джерело: Суспільне Крим

Повернення

Зараз Гульсум Мустафаєвій 90 років. Її донька Заде розповідає, що батько із мамою до депортації з Білогорська, куди родина матері переїхала у 1933 році, були сусідами там. Їх депортували разом до Узбекістану. Пізніше, у 1954 році вони одружилися. Бабуся Заде, Ваде Чабанова померла в депортації, у 1971 році. Крим вона більше не бачила. 

Родина повернулась у Крим у 1989 році, вони залишилися в Джанкойському районі у селищі Рисакове. Розповідають, що коли повернулись - їздили подивитися на рідний будинок.

“Нас пустили всередину, подивися. Нова господарка розповідала, що після того, як вони заїхали туди, вони все переробили під себе. Неочікувано. Син нової господарки нашого будинку сказав, що насправді, зараз тут все так, як тоді, коли вони прийшли жити в цей будинок. Я впізнала двері, які ставив мій покійний дідусь, вони також залишилися”, – пригадує поїздку Мустафаєва. 

Зараз у Гульсум Мустафаєвої шестеро дітей, дванадцять онуків і 15 правнуків. Вона живе в будинку, в якому вони оселилися після повернення на батьківщину - в Крим.