“Вдячний долі, що я в радянській журналістиці практично не працював”. Інтерв’ю з головним редактором газети “Qirim” Бекіром Мамутовим

Сурган Олександра
·
12:23, 03 травня
“Вдячний долі, що я в радянській журналістиці практично не працював”. Інтерв’ю з головним редактором газети “Qirim” Бекіром Мамутовим
Джерело фото: Суспільне Крим

До Всесвітнього дня свободи преси, що відзначають 3 травня, Суспільне Крим поспілкувались з головним редактором одного з небагатьох незалежних видань, що залишилися в Криму - газети “Qırım” Бекіром Мамутовим. Його 20 квітня окупаційний “Київський районний суд” Сімферополя оштрафував на 4 тисячі рублів (близько 1 500 гривень - ред.) за публікацію доповіді Генерального Секретаря ООН, в якому згадувався Меджліс кримськотатарського народу. 

Газета “Qirim” з’явилась у 1989 році. Вона пережила розпад Радянського союзу, зміну шістьох президентів України, окупацію Кримського півострову і залишилась незалежною. Це видання, що виходить кримськотатарською мовою 31 рік поспіль, працює в Сімферополі. 

Як з'явилася газета “Qirim”?

- Газета “Qirim” спочатку називалася “Достлук'” ( “Дружба”). Ця назва була нав'язана. Його запропонували в обкомі партії. Після 1944 року жодного нашого ЗМІ в Криму не було взагалі: ні сторінки, ні півсторінки, ні секунди, ні хвилини. Наші громадські працівники дуже хотіли, щоб така газета з'явилася. 

Почалося це все в 1988 році. Ця ідея була підтримана Горбачовим (на той момент голова Президії Верховної Ради СРСР, Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов - ред.), на якомусь виступі сказав, що кримські татари повертаються, треба щоб у них був свій театр, культурні інші установи, ансамбль, ну і в тому числі, щось медійне. Заповнювати медійний етнічний простір в наш час є найважливішою частиною і громадських рухів, і етнічних. У нас тоді, насправді, це був досить потужний рух, який, напевно, своїм завзяттям призвів до того, що в кінці 80-х, незважаючи на всілякі заборони - хоча 14 листопада 1989 року була вже декларація про визнання депортації незаконною, злочинною, кримських татар брали в Криму з працею - і на тлі цього триваючого “комуністично-шовіністичного шабашу”, зусилля присутності кримськотатарської національної преси увінчалися успіхом. 

Хоча не зовсім отримали те, що хотіли. Хотілося газету “Qirim”, щоб вона була незалежною і контролювалася громадськістю, а її взяли і зробили додатком до місцевої партійної обласної газети, яка з часом стала ми знаємо уособленням яких сил. У 1989-1991 роках ця газета виходила на 4 аркушах додатком до газети “Кримська правда”. Перший номер вийшов 7 липня 1989 року.

Коли газета стала повністю незалежною?

- У 1992 році був подвійний логотип, тому що ніхто ще не знав, як перереєструватися. Подвійна була назва “К'рим Достлук'”, потім цей “хвостик” був відкинутий назавжди. Наша газета стала ідентифікуватися повністю з назвою нашої історичної Батьківщини. У 1992 році потужна політична криза і, звісно всі відчули на собі, економічна криза. У цих умовах працювати дуже важко було. Я тільки прийшов в газету, бо повернувся на Батьківщину в червні 1992 року. І хоча я в Узбекистані після закінчення Ташкентського державного університету, факультету “Журналістика” працював в якості викладача, журналістикою я займався в студентський час. 

У газеті я повністю занурився в журналістику. Це було цікаво, я вів повністю все, що виходило російською мовою, тому що газета стала двомовною. Питання вирішувалося таким чином, що з місцевого бюджету видавалася дотація, фінансова підтримка. Без неї вижити було неможливо. Але і ця дотація була мінливою, її весь час треба було вибивати, вимолювати, випрошувати. Дуже складні були часи, мінімальні зарплати теж були нерегулярними. Незважаючи на все це, нас дуже надихало, що ми працюємо на своїй історичній Батьківщині. Якась зарплата йшла, багато хто отримав земельні ділянки, господарювали - в загалом якось викручувалися. 

Я це все розповідаю для того, щоб розповісти, що журналістика і журналісти просто виживали тоді. З поліпшенням економічного становища в Україні, підтримка нарощувалася, та й ми самі розвивалис: купували комп'ютери і матеріальне забезпечення. Хоч і було ще непостійним, але з кожним роком було якимось кроком вперед. Я став редактором цієї газети з початку 2000 року.


Джерело: Суспільне Крим

Газета є незалежним виданням. Як видання переживало кримські події 2014 року?

- До середини 2014 року ми залишалися газетою, яка виходила двічі на тиждень. Така коротка, чвертьвікова історія газети. Все, що стосувалося демократичних перетворень в Україні - ми це завжди підтримували. І відхилення в українській політиці, особливо якщо це било по інтересам нашого народу - ми критикували, незважаючи на те, що це була як би рука, що дає, це був бюджет України. Але ми виходили з того, що вони ж не з своєї кишені платять, це бюджет всієї країни, це податки всіх жителів України, в тому числі і наші. Тому ми дозволяли собі критикувати, і в діях політики Кучми ( другий президент України Леонід Кучма - ред.), і потім Ющенко (третій президент України Віктор Ющенко - ред.), короткочасну діяльність Януковича (четвертий президент України Віктор Янукович - ред.), не кажучи про місцевих політиків. 

Критикували дії влади, коли стосувалося обмеження наших інтересів. Пізніше, все, що відбувалося в 2014 році, намагалися висвітлювати, підходили до цього з точки зору міжнародного права. Бачили в цьому небезпеку в геополітичних вимірах. Те, що робиться в Криму - це виклик світовій спільноті.

Газета отримала російську реєстрацію в 2015 році.

- Ця ситуація призвела до того, що в квітні 2015 року нас зареєстрували, але фінансування було з цілою низкою умов, які для нас виявилися неприйнятними. В результаті, за рахунок того, що перейшли на одноразовий випуск газети в тиждень - урізали зарплати, підняли ціну підписки за рахунок спрощення самого випуску газети, перейшли на самофінансування. Тоді стояв вибір, хоча перед журналістами етнічного видання він не великий. Але незважаючи ні на що, наші журналісти все залишилися, незважаючи на урізані до мінімуму зарплати.

З одного боку, зберегти свою незалежність, самостійність - це перемога свого роду. З іншого боку, це позначається на дизайні, але не на змісті, це табу. Матеріали повинні бути національно орієнтовані, політично кусючі, я б сказав, жорсткі. Щоб ми не змінювали свого курсу і принципу, який у світовій журналістиці зводиться до того, що, якщо журналістика хоче дійсно виправдовувати своє призначення четвертої влади, вона повинна бути в опозиції до будь-якої влади.

Який тираж газета має зараз?

- Зараз у газети мінімальний тираж - з 2014 року 3 600 примірників. В зв'язку з цим, я хотів би сказати, що наша газета більше 20 років не йде в кіоски. Газета поширюється, виключно за передплатою. Весь тираж який є - є показником того, скільки кримськотатарських сімей виписують нашу газету. Можу сказати, що якщо всі видання за тиражем кримськотатарські підсумувати - їх буде менше, ніж нашої газети. Є, звичайно, певна криза друкованого видання в зв'язку з тим, що мережева журналістика дуже розвивається, в загалом інтернет, і соціальні мережі. Хоча роки 3 назад наш тираж наближався до 6 тисяч. Найбільший тираж був за радянських часів, коли газета була задіяна не тільки в Криму, але і по всьому Радянському Союзу, це було 19 тисяч примірників.

Чому видання використовує кирилицю, а не латиницю в написанні матеріалів кримськотатарською мовою?

- “Ломку” ніхто не наважився зробити. Тому що ми бачимо приклади тюркських республік: Азербайджан, Узбекистан, Казахстан зараз намагається, незважаючи на тиск сусіда, перейти на латиницю. Цей захід, який займає життя мало не цілого покоління - 20-25 років. Воно вимагає значних матеріальних ресурсів. У нас таких умов не було. І якби ми перейшли на латиницю, то ми б відвернули від себе переважну кількість своїх передплатників. Це була б для нашого старшого покоління, яке є основними читачами газети, просто катастрофою. Вони б не розуміли, а переучуватися заново, читати на іншому алфавіті - люди не були до цього психологічно готові. Ми теж не змогли на себе взяти роль такого локомотива, який би потягнув за собою весь цей склад, завантажений латинською графікою.

Як ви, після роботи у радянських виданнях змогли перейти працювати в незалежну газету?

- Я вдячний долі, що я в радянській журналістиці практично не працював. Я працював в студентський час, співпрацював з республіканською молодіжною пресою. Працював в університетській багатотиражної газеті, будучи студентом. Це була дуже хороша практика, коли все кинуто на тебе, і ти зі своїм однокурсником розділяєш ставку, поєднуєш навчання з практичною журналістикою, хоча вона була радянізована, ідеологічна. Але якось я вберігся від цього занурення в радянську ідеологічну пропаганду. Десь в цьому мені допомогла моя національність і положення мого народу в Узбекистані, яке передбачало критичне сприйняття дійсності. 

Молоді люди, які мене оточували, з ким я дружив, були опозиціонерами цієї влади. В оточенні були люди, які сприймали критично цю дійсність. Я, навіть, бачив, як у старшого покоління ця “ломка” проходила досить природно. Я це бачив на прикладі нашого класика літератури Шаміля Алядіна, який писав за радянських часів якісь замовні романи, а тут став писати твори, які являли собою зразки вільної журналістики, наприклад “Жертви Кремля”. 

Тому цей перехід для людей близько мого покоління, був досить природним, без якихось внутрішніх драм, без якихось роздвоєнь особистості, когнітивного дисонансу. Ми навпаки все це сприйняли, як подарунок долі, нарешті все встало на свої місця, і все буде розвиватися своїм шляхом. На жаль, цього не сталося в Україні, ще в більшій мірі - в Росії. Ми очікували більшого, але потім пішов якийсь відкат. Така совковість, ватність тримає за ноги багатьох людей міцно, не намагаючись випустити їх з своїх гіпотетичних потужних обіймів.

Чи були спроби впливу або тиску певних політичних сил на видання?

- На нашу інформаційну політику, на щастя, за весь час не було будь-якого впливу. Я б не сказав, що мені було прикро, мовляв, нікому до нас діла немає. Я вважав, що ми ж не для влади існуємо. Найголовніше, підтримувати ось ці почуття невдоволення владою, почуття того, що ми йдемо все-таки не туди, що життя у нас повинно бути кращим тощо. Публікації нікого не дратували, бо вони були здебільшого кримськотатарською мовою. Вони (політичні структури - ред.) вважали, нехай кілька тисяч людей читають свою газету своєю мовою, мають право. Ми ж не становили загрози для фундаменту цієї всієї бюрократичної побудови. Особисто мені пару раз були анонімні дзвінки, але я не знав хто це, так тільки міг здогадуватися через деякі критичні публікації. Одного разу отримав анонімний лист з погрозами. На цьому все.

За що ви як головний редактор газети отримали штраф у розмірі 4 тисяч рублів? Та в чому полягають претензії “Роскомнадзора” до редакції?

- Ми в жовтневому минулорічному номері опублікували доповідь генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша на 3-х сторінках. Це був великий обсяг. Ми його опублікували не “в пику” комусь. 80% того, що говорив Генсек ООН, було пов'язано з нашим народом, його проблемами, з політичною ситуацією навколо нього. З тими численними фактами порушень прав людини, які, так чи інакше, торкалися конфесійно-етнічної приналежності. Це була третя доповідь Генсека ООН, яку ми публікували. Крім того, ми публікуємо і резолюції Організації Об'єднаних Націй. З 2015 року їх було сім. 

Звинувачення полягає в трьох словах - “зловживання свободи інформації”. У доповіді були згадки Меджлісу кримськотатарського народу (Меджліс кримськотатарського народу внесений у список екстремістських організацій в Росії у 2016 році - ред.). Згідно з законом РФ про організацію, що потрапила в так званий “чорний список”, згадувати без вказівки на те, що вона заборонена, не можна. До слова, в тексті сам пан Гутерріш говорив, що Меджліс – заборонена організація (в Росії - ред.). А ми не зробили виноску. Залишити це Роскомнадзор не міг без покарання. Офіційні попередження були до цього, а зараз ми отримали штраф.

Джерело: Суспільне Крим

В подальшому, ви плануєте робити подібні виноски у матеріалах, після штрафу?

- Це пов'язано з матеріальними втратами для нашої газети, звичайно, ми будемо намагатися дотримуватися законів. 4 тисячі це чималі гроші для нашої газети. Набагато ефективніше друкуватися далі у вигляді дайджесту, як передруку серйозних публіцистичних робіт людей, які талановитіші та розумніші за нас. Ми публікуємо і російських, і українських спікерів: того ж Невзорова ( російський журналіст Олександр Невзоров - ред.), Шендеровича (російський та ізраїльський журналіст Віктор Шендерович - ред.) і багатьох інших журналістів, які висловлюються на тему ситуації в Криму. Ми беремо і зарубіжні публікації, які перекладаємо: турецьку пресу, і французьку, і англійську, і чеську. Всі публікації, де йдеться про Крим і про кримських татар, намагаємося не пропускати. 

Я планую найближчим часом скласти перелік дайджестів авторів. Для багатьох журналістів, мені здається, буде несподівано побачити, що ми їх друкували. Ми друкували Миколу Семену, після того, як він був фактично виселений з Криму, друкуємо і Павла Казаріна, Віталія Портникова, Сергія Громенко тощо.

БЛІЦ

Чому кримських татар на можна називати просто татарами?

- Називаючи кримських татар просто татарами, нас автоматично ідентифікують із діаспорою, народом, який в силу різних причин, в 1920-му році навесні захотів стати татарами. Взяли етнонім, взяли собі це ім'я і оголосили своєю республікою Татарстан. Тим самим ідентифікувавши назву країни і назву народу.

Чому слово «кримськотатарський» не можна писати через дефіс?

- Це питання сьогодні переведено у політичну площину і шовіністам здавалося так: якщо там стоїть дефіс, то це вказує на те, що Крим і татари - це штучне якесь з'єднання.

Навіщо потрібна кримськотатарська автономія у складі України зараз, якщо Крим окупований Росією?

- 240 років ми не є творцями своєї власної історичної національної долі, ми від цього відсторонені. Зараз закон про Автономну Республіку Крим у складі України має величезне політичне значення. Це покаже, що Україна, як держава, проголошує і прагне дотримуватися демократичних цінностей. Що вона визнає за кримським народом право на аналогічний статус. Що ми маємо право на державу та визначати свою долю.

Кримські татари - не малорозвинені люди другого сорту. Ми можемо і прагнемо будувати державність і реалізовувати свої колективні права.