Його дружина, Аліме залишилася сама з п’ятьма дітьми. Вона так пригадує день обшуку: «Такий день неможливо забути. Я зранку займалася дитиною і тут почула неймовірний стукіт і галас. Я навіть не встигла підійти до дитини знов, як скло було розбитим і до мене в дім увірвалися люди в масках». Аліме розповідає, що вона не встигла зрозуміти, що відбувається, як один із силовиків почав вимагати в неї телефон. А пізніше її чоловіка, Теймура завели у наручниках, а одяг його був запиленим. Пізніше з’ясувалося, що силовики кинули його на підлогу й декілька разів вдарили по нирках. Обшук розпочали з дитячої кімнати, двоє наймолодших дітей ще спали і за спогадами Аліме, російські силовики почали тягнути ковдру зі сплячих дітей і обшукувати шкільну сумку старшого сина, Алі. Хлопчик, перелякавшись, перепитав в мами: «вони нас що, вбивати прийшли?»

Аліме Абдуллаєва

Два роки Теймур із іншими кримськими татарами пробув у Сімферопольському СІЗО. Представники українських на міжнародних організацій, зокрема правозахисний центр «Меморіал», називають всіх фігурантів так званих «справ Хізб ут-Тахрір» – політичними бранцями Кремля. 18 червня 2019 Північно-Кавказький окружний військовий суд (Південний окружний суд Ростова-на-Дону зараз – прим.) виніс обвинувальний вирок і визнав всіх п'ятьох мусульман винними в організації і участі в діяльності в терористичній організації. Теймура Абдуллаєва суд засудив до 17 років ув'язнення. В апеляції термін був зменшений на півроку. Зараз Абдуллаєв знаходиться в колонії №2 по Республіці Башкиртостан. Як тільки він приїхав у колонію, у березні 2020 року, до нього одразу прийшли співробітники центру «Е» з бесідою. Дружина Аліме не вдається до подробиць, але розповідає, що її чоловіка намагалися «зломити або завербувати». Після відмови Теймура Абдулаєва співпрацювати, Аліме дізналася, що її чоловік знаходиться у ШИЗО. Перша причина була формальною: «не привітався із наглядачем у колонії». Втім, кожного разу коли у Теймура завершувався термін перебування у штрафному ізоляторі, його продовжували. Причини були абсолютно різними: розмовляв із іншими ув’язненими через вікно, не заправив постіль, лежав на ліжку у денний час тощо. Дружина політв’зня говорить, що навіть співкамерники почали дивуватися: «кажуть, у них в колонії ніколи за такі похибки в ШИЗО не відправляли, чому зараз почали і тільки в відношенні Абдуллаєва?»

Штрафний ізолятор передбачає те, що людина знаходиться сама в камері підвального типу. Койка закріплюється до стіни і вдень, ув’язнений вимушений стояти весь час. Також йому забороняються побачення, телефонні розмови, отримання посилок, передач і бандеролей, придбання будь-яких товарів, куріння, забороняється приносити з собою харчові продукти та особисті речі, за винятком предметів першої необхідності. Аліме каже, що коли чоловік один раз зателефонував між продовженням його терміну утримання в штрафному ізоляторі, то розповідав, що в камері висока вологість: «вологість у ШИЗО на такому рівні, що шкарпетки після дня перебування там, ввечері можна просто віджимати від води. На тлі цього, в чоловіка помітно погіршилося здоров’я. Ниркова недостатність загострилася, почався підвищуватися тиск, у зв’язку із чим у нього почав падати зір».

Райхан показує малюнки

Доньці Абдулаєва, Райхан дев’ять років, декілька місяців вона займається малюванням. Переглядаючи малюнки, Райхан коментує намальоване: «тут я намалювала Чорне море, яке так любить тато. А тут гори Уралу, де він зараз знаходиться. А на цьому малюнку – омріяний та довгоочікуваний літак, на якому ти повернешся додому». Як тільки мова заходить про дітей, Аліме перепрошує та виходить у іншу кімнату. Вона пригадує, що коли Теймура тільки арештували, в їхньому будинку постійно були журналісти. «Коли одного дня до нас просто приїхали гості, Райхан підійшла до них і спитала, чи вони журналісти. Коли ті відповіли, що ні, донька засмутилася і каже: шкода, мовляв, я думала ви допоможете мені всім розповісти, який мій батько – хороший».

Зараз брат Теймура, Узеїр також переміщений у ШИЗО. Він знаходиться у штрафному ізоляторі 10 днів.