Часто уявляю момент, як український прапор знову майорить над моїм містом, а гімн України знову лунає в рідній Алушті — кримчанка Віолетта Кукуруза
Віолетта Кукуруза – громадянська активістка, яка у 2014 році вимушена була покинути окупований Кримський півострів та розпочинати нове життя разом зі своєю родиною в українській столиці.
Про життя з чистого аркушу, булінг у школі, активну громадянську позицію та дитинство в Алушті, розповіла для Суспільне Крим Віолетта Кукуруза.
До окупації Криму, єдине, що ми вивчали в школі про Росію – це те, що ми розділяємо з нею кордон. Я з маленького міста Алушта і все своє шкільне життя я вивчала українську мову, культуру, а на день народження Тараса Шевченка ми завжди робили різноманітні вистави, читали вірші, вдягали вишиванки тощо. Я згадую своє дитинство на півострові, як історію маленької української дівчинки з Криму.
У 2014 році мені було 9 років і усі ці події виявилися для мене дуже неочікуваними. Незважаючи на мій вік – це не заважало розуміти, наскільки все це було неправильно та несправедливо. До окупації Криму, єдине, що ми вивчали в школі про Росію – це те, що ми розділяємо з нею кордон. Як виявилося згодом, на превеликий жаль. Я все життя вважала себе українкою і навіть дитиною, коли прийшли окупанти і почали пропагувати російську культуру, я розуміла, що це все неправильно.
Ми вивчали Україну, ми її любили, у нас був предмет «Я і Україна», де ми розглядали інформацію про нашу державу та говорили про любов до рідної мови, навіть коли не розмовляли нею у побуті. Нас навчали любити рідну країну та поважати інші.
Джерело фото: Віолетта Кукуруза
«Багато років впливу російської пропаганди на Крим далися взнаки»
Коли почався Майдан, я памʼятаю, як бабуся сидить перед телевізором і плаче, бо розуміє, що відбувається. Вона все мені завжди пояснювала. Для мене важливо було розповідати про це друзям, однокласникам та вчителям. Уже в той момент почалася інтенсивна хвиля російської пропаганди. Багато вчителів, з якими я спілкувалася про події в Криму – вони були налаштовані протилежно моїй позиції. І це для мене було також дивно, адже вважаю, що країна має бути обʼєднаною і у нас має бути єдина правда. Але не для всіх це було так. Багато років впливу російської пропаганди на Крим далися взнаки. Коли вже російські війська зайшли в Крим та провели незаконний «референдум», було помітно, що насправді в багатьох людей вже були проросійські настрої. Ті, хто насправді підтримував Україну, ми одразу один одного помічали. У мене була своя особиста боротьба: я щоранку вдягала футболку з написом «Україна» і збирала дітей у дворі, де ми разом робили жовто-блакитні прикраси, танцювали під українські пісні, співали їх… Таке у нас було дитяче протистояння. Щовечора викладали перед підʼїздом напис «Слава Україні! Героям Слава!». Інколи крейдою, інколи з гілок. Насправді ж, часто цей напис зникав, але коли він усе ж таки залишався, то це давало якусь надію. Навіть будучи дітьми, ми всеодно багато спілкувалися про окупацію з однолітками. Багато хто наслідував погляди своїх батьків, але ми знаходили один одного по поглядам.
Джерело фото: Віолетта Кукуруза
Ми з бабусею пробули в окупації декілька місяців через неможливість одразу виїхати. У нас була ще велика собака, яку ми не могли покинути, а також була потреба закінчити 4 клас у моїй школі, щоб далі рухатися та будувати життя. Памʼятаю такий момент, що бабуся хотіла мене повести на море, бо вона вже розуміла, що напевно ми тут востаннє, але коли ми підійшли до пляжу, побачили ряд російських прапорів і я просто відмовилася йти далі. Всі ці місяці окупації, весь цей час російська символіка морально давила на нас та змушувала відчувати себе принизливо. На останньому дзвонику нас в школі змушували вставати під гімн РФ та стояти з рукою біля серця. Я принципово цього не робила, адже це надзвичайно огидно. Іронічним було те, що ніхто з натовпу не знав російського гімну, а тому всі були розгублені, бо чули його вперше. Ти дитина, тобі 9-10 років, ти все життя вивчаєш українську мову та культуру й вважаєш себе українцем, а потім хтось приходить і говорить, що це все неправда й насправді ти громадянин Росії. Але ми бачили карту України, ми вивчали її та факти про нашу державу. Після таких моральних травм, коли змушують співати гімн Росії, жити поруч з російською символікою та людьми, які тебе не чують і підтримують ворога – це стало показовим вже для того, щоб покинути рідний Крим. Було надзвичайно складно витримати ті місяці окупації, адже нам хочеться говорити про те, що ми українці й підтримувати свою державу, але поки ми на території Криму – це дуже небезпечно.
«Навіть в столиці існували стереотипи та пропаганда, що в Криму після окупації стало краще»
Ми переїхали спочатку в Київ. Ми дуже багато переїжджали та змінювали квартири. Насправді ж, адаптуватися було досить складно. Я дуже часто змінювала різні школи і коли ми переїхали в більш-менш стабільний дім, де я пішла в 5 клас, я зіштовхнулася з досить жорстким булінгом, як емоційним, так і фізичним. Діти відмовлялися сприймати людину, яка просто була іншою і всі питали: «А чому ти переїхала?», «Що трапилося?», «В Криму ж все добре?». Насправді навіть в столиці існували стереотипи та пропаганда, що в Криму після окупації стало краще. Багато хто просто не розумів причину нашого переїзду.
Навіть до 24 лютого 2022 року моя сімʼя розуміла, що війна буде. Деякі люди, які з нею ще не зіштовхувалися, вони думали, що це просто неможливо і росіяни на це не підуть. Я знала, що це станеться і дуже не хотіла покидати Україну, але мама зателефонувала в мою школу, а я на той час вчилася в Грузії, але перед повномасштабним вторгненням була в Києві, і вона попросила нашу школу евакуювати українців. За тиждень до початку всього нас евакуювали і одного дня до мене зателефонував знайомий та повідомив, що почалося. Тоді я побігла до своєї української подружки, яка родом з Харкова і ми просто телефонували всім знайомим для того, щоб їх розбудити та чимось допомогти. Було дуже страшно за батьків. Ми знали, що війна буде, але не думали, що в таких масштабах.
Джерело фото: Віолетта Кукуруза
«Планую здобути за кордоном якісну освіту й повернутися назад в Україну»
Волонтерською діяльністю почала займатися ще в 13-14 років, коли побачила, що в наших руках багато впливу. Розпочалося все з волонтерських фондів та допомоги людям, які не можуть себе прогодувати.
Я пройшла в програму під назвою «Flex» – це стипендія для того, щоб рік навчатися та жити в США. Коли я повернулася в Україну, в мені прокинулося ще більше української ідентичності. У якийсь момент я вирішила остаточно перейти на українську мову. Це був 2019 рік. Я почала більше читати про мову та історію рідної країни й допомагала іншим перейти на українську мову. Ми разом відвідували різноманітні мітинги, зокрема, проти русифікації українських шкіл, проти капітуляції чи порушення прав українців. Згодом я створила молодіжну громадську організацію, в якій ми разом працювали над тим, щоб дати молоді силу та впевненість у тому, щоб рухати країну вперед. Один з наших проєктів допомагає зблизити кримськотатарську та українську мови. Також ми багато допомагали військовим у шпиталі. До речі, ще до повномасштабного вторгнення щотижня підлітки збиралися разом, за свої гроші купували продукти, готували й разом несли все це до наших військових. Ми дуже хотіли їх підтримати. Я пам’ятаю слова одного з військових, який був настільки здивований, що ми прийшли. Він сказав мені: «Я не думав, що ми комусь потрібні». Ці слова та їхні посмішки допомагали нам рухатись далі й надавали сили для подальшої реалізації цих проєктів. Зараз я закінчила школу в США і нещодавно випустилася з неї. Тепер я працюю в Берліні в організації, яка займається миробудуванням, політикою, громадянською освітою. Планую здобути за кордоном якісну освіту й повернутися назад в Україну.
В багатьох людей взагалі немає уявлення про те, що відбувається в Криму. Багато хто за кордоном осліплений російською пропагандою й думає, що там був легальний референдум і люди самі захотіли приєднатися до Росії. На щастя, є багато доказів та документів, які допомагають прояснити іноземцям та деяким українцям всю ситуацію.
Джерело фото: Віолетта Кукуруза
«Часто уявляю момент, як український прапор знову майорить над моїм містом, а гімн України знову лунає в рідній Алушті»
Обовʼязково повернуся в Крим після його звільнення. Не можу бути впевненою у тому, що буду там постійно жити, але часто уявляю момент, як український прапор знову майорить над моїм містом, а гімн України знову лунає в рідній Алушті.
Якщо зараз піти на будь-який проукраїнський та націоналістичний протест, то там завжди можна зустріти кримчан. Вони завжди там.
Я памʼятаю, що біля мого дому ми з бабусею посадили проліски та різні квіти, які ми принесли з лісу. Я сподіваюсь, що вони досі цвітуть там, адже мені відомо, що навіть після окупації вони щовесни розквітають. А також часто згадую мій рідний підʼїзд, який ми розмалювали ромашками. Все це хочу знову побачити у звільненому українському Криму.
Читайте нас у Telegram
