Суспільне Крим поспілкувалося з істориком й членом Крайової ради українців Криму Андрієм Іванцем, який детальніше розповів про масштабний злочин комуністичного режиму СРСР, що зруйнував життя цілого народу. 

«Відбувалося кілька великих хвиль виїзду кримських татар зі своєї батьківщини ще за часів царського режиму. Особливо потужна хвиля була після анексії Кримського ханства наприкінці 18 століття і у середині 19 століття. Тоді виїхало майже 200 тисяч кримських татар. Кримським татарам вдалося розпочати своє національне відродження лише наприкінці 19 століття, коли почалося формування модерної етнонації. Ключовим моментом в історії кримських татар також став період революцій. У 1917 році після Лютневої революції розгорнувся масовий національний рух кримських татар. На той момент вже кримськотатарський народ чисельно зменшився на рідній землі. Якщо на кінець 18 століття кримські татари в Криму складали 95%, то в результаті колонізації Криму та масових виїздів, на 1917 рік їх частка у кримському населенні скоротилася до 27%. Їм вдалося продемонструвати здатність до самоорганізації, зокрема кримські татари одним із перших народів на постімперському просторі провели зʼїзд мусульман Криму, а потім Національні установчі збори кримських татар у грудні 1917 року, де ухвалили Кримськотатарські Основні закони та ініціювали створення Кримської Народної Республіки. Важливо зазначити, що тоді не всім народам вдалося реалізувати намір щодо національної конституанти. Створення Кримської АРСР у 1921 році сталося під впливом вимог кримських татар», – зазначив історик. 

Жителі села. Степовий Крим, 1920-ті. Джерело: Бахчисарайський історико-культурний заповідник

Червона Москва визнала кримських татар корінним народом Кримської АРСР в межах політики коренізації. Відповідно, вони могли розвивати свою культуру, зокрема видавали кримськотатарські газети, журнали, книжки, створювали національні райони і освітні заклади, відкривали музеї, бібліотеки і театри. Зросла частка кримських татар в органах влади, в тому числі у керівництві Кримської АРСР. Разом з російською, кримськотатарська мова була офіційною в умовах автономії, а тому нею користувалися понад 140 сільських рад.

Останній мирний травень кримських татар на батьківщині, 1941 рік. Джерело: З журналу "National Geographic", архів Гульнари Бекірової

У 1920-1930-х роках кримські татари складали 25-30% від усього населення Криму, але вже наприкінці 1920-х - у 1930-х роках радянська політика щодо корінного народу та інших етнічних спільнот СРСР стала досить репресивною.

Спочатку відбувалося розкуркулення і виселення корінного народу з Криму на північ Росії і за Урал, а вже згодом процес насильницької колективізації та чистки кримської інтелігенції (1937-38).

«Після жахливих випробувань голоду 1921-1923 років, які стали катастрофічними для всього Криму, а особливо – для корінного народу. Після війни та революцій в Криму на початку 1921 року залишалося трохи більше 700 тисяч населення і від масового штучного голоду, який був повʼязаний із посухою, політикою більшовиків та наслідками післявоєнної розрухи, на півострові загинуло понад 100 тисяч осіб, серед яких переважно були кримські татари. Лише після голоду почався період короткого культурного розквіту для кримських татар: в Криму почали проводити політику "татаризації", створювали культурні установи, розвивали власну мову, культуру і театр. До того ж кримськотатарський народ постраждав в умовах колективізації. Був навіть спротив серед корінного народу на початку, але репресії національної інтелігенції продовжувалися і одним з їхнів піків стала друга половина 30-х років, коли у квітні 1938-го року ціла низка видатних кримськотатарських інтелігентів була розстріляна», – зауважив історик. 

Кримські татари, розстріляні за спротив більшовикам у 1937-1938 роках. Джерело: Архів Служби безпеки України 

У комуністичного режиму були свої плани на Крим як воєнну базу і потенційно прифронтовий регіон у війні з Туреччиною (сталінському керівництву не давала спокою імперська мрія про захоплення Босфору і Дарданелл), а тому вони вирішили примусово виселити весь кримськотатарський народ з півострова.

Пік насильного переселення відбувався протягом неповних трьох діб: почавшись вночі 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Тоді з Криму депортували майже все кримськотатарське населення, близько 180 000 тисяч людей. Для цього залучили понад 32 тисячі силовиків.

«Друга світова війна вкрай негативно позначилася на існуванні корінного народу Криму, оскільки чимало кримських татар воювало в Радянській Армії. Звичайно, були ті, хто співпрацював з німцями, але це не дивно, адже політика довоєнного СРСР демонструвала репресивне ставлення до значної частини кримськотатарського народу», – підкреслив Андрій Іванець. 

Депортовані кримські татари у Молотовській області (Пермська область), 1948 рік. Джерело: Український інститут національної пам’яті

Офіційною причиною радянської влади щодо насильницького переселення кримських татар з рідного дому стало звинувачення всього корінного народу в державній зраді та нібито колабораціонізмі з нацистськими окупантами.

Відомо, що протягом німецько-радянської війни орієнтовно 20% дорослого чоловічого кримськотатарського населення воювали на боці Червоної армії, але під час депортації їх демобілізували й відправили в трудові табори Сибіру й Уралу.

У травні 1944-го року переважна більшість із тих, хто служив у німецьких загонах, відступили з німецькими військами, а під депортацію потрапили переважно жінки та діти, старі люди, які лишилися на півострові.

«Після звільнення Криму в квітні 1944 року почалися чистки на півострові від ворожих радянських елементів. Звичайно, що під час війни були й масові етнічні чистки серед кримчан. Їх піком стало тотальне виселення з власної землі всього кримськотатарського народу. Їх звинуватили у колаборації з нацистами і просто посадили в понад 60 ешелонів й направили в Узбекистан та частково в Таджикистан, Киргизстан і РФ. Весь народ був позбавлений власної батьківщини, а тим часом в Криму намагалися усіляко стерти їхні сліди. Знищувалися кримськотатарські топоніми, цвинатрі, мечеті, книжки та інші матеріальна спадщина. Навіть саме імʼя народу «кримські татари» заборонили на території СРСР. Дозволили лише термін – татари», – підкреслив член Крайової ради українців Криму Андрій Іванець. 

Історик розповів, що представники НКВС заходили до помешкань кримських татар і заявляли господарям, що вони зрадили батьківщину, а тому мусять покинути Крим.  На те, щоб зібрати речі, силовики давали, як правило, лише 15-20 хвилин. До того ж, за офіційними даними, кожна родина мала право взяти з собою до 500 кг багажу, але фактично дозволяли забрати набагато менше. Кримчан вантажними автомобілями перевозили до залізничних станцій, звідки вже відправляли на схід у щільно зачинених товарних вагонах, що були переповнені людьми.

Кримськотатарські спецпереселенці на лісоповалі. Джерело: Архів Гульнари Бекірової

Когось відправили до Узбекистану та у сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану, а хтось вимушено потрапив на Урал і в Костромську область Росії. Через нелюдські умови, голод, захворювання, відсутність медицини та чистої води, під час переїзду та у перші роки у місцях депортації, за оцінками українських демографів, надсмертність склала понад 49 тисяч осіб. Найпоширенішими причинами смерті ставали нестача їжі, антисанітарні умови проживання, тяжка праця, тиф, малярія, жовта лихоманка та дизентерія. 

Кримських татар перевезли до так званих спецпоселень, які були оточені військовими та огороджені колючим дротом. Люди стали дешевою робочою силою для держави, а їх працю використовували переважно в колгоспах, радгоспах та на промислових підприємствах. Вони також працювали на полях, у шахтах, на будівництвах, заводах й фабриках.

Депортовані кримськотатарські жінки, що працюють на навантаженні дров на баржу. Джерело: Комісія Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу

«На щастя, сьогодні ми маємо солідарні держави в Європі, значна частина яких прекрасно розуміє, що Росія веде геноцидну війну проти громадян України, а тому, дуже допомагають нашим біженцям. Коли виселяли кримських татар, то вони знаходилися в ситуації контролю тоталітарного режиму, який захопив владу над багатьма народами і в часи СРСР легко маніпулював суспільною думкою. Ярлик «зрадників», нав’язуваний радянською пропагандою,дуже негативно відбився на долі кримських татар, але з часом, ті самі узбеки  ближче познайомилися з корінним народом Криму та визнали, що це працьовиті люди, які є мусульманами. Ставлення до кримських татар у місцях депортації згодом помітно змінилося», – сказав історик. 

Діти з кримськотатарських родин мали змогу отримати освіту лише російською або узбецькою мовою, адже будь-яка публікація кримськотатарською була заборонена до 1957 року. До того ж національність також заборонили вписувати в паспорт.

Поки кримчани вимушено перебували у чужих для них країнах, радянська влада активно знищувала в Криму все, що повʼязано з корінним народом. Зокрема, відбулися «топонімічні репресії» під час яких міста, села, річки та гори, які мали кримськотатарські, грецькі чи німецькі назви, були змінені на російські. Окрім того, радянські силовики знищували пам’ятники, рукописи, книжки та мечеті, які раніше належали кримським татарам.

Вдруге депортовані. Кримські татари, виселені з Криму під конвоєм 1969 р. Станція Усть-Лабінськ Краснодарського краю. Джерело: "Ташкентский процесс. Сборник документов с иллюстрациями". - Амстердам, Фонд імені Герцена, 1976 р.

«Ми бачимо, що російська політична траєкторія зовсім не змінюється. Режим інший, але імперська ідеологія залишилася. Саме тому відбуваються нові злочини. А їх незасудження призводить до геноциду, який відбувається і сьогодні. Депортацію кримських татар було засуджено лише на рівні декларації, але не було суду над організаторами та виконавцями цього злочину. Ми мусимо винести з цього урок. Якщо знову Росії вдасться уникнути справедливої оцінки своїх дій з точки зору міжнародного права, то це буде означати, що вона й в подальшому вчинятиме такі самі злочини, які ми бачимо сьогодні», – наголосив Іванець. 

У період епохи хрущовської десталінізації радянський уряд вирішив пом’якшити умови для життя кримських татар – режим спецпоселень скасували, але так і не зняв остаточно обвинувачення за вигадану державну зраду. 

Протягом 1950-х і 1960-х років кримськотатарський народ почав активно боротися за своє право повернутися на історичну батьківщину. Кримські татари розгорнули подиву гідний для СРСР національний рух, активісти якого збирали десятки і навіть понад сто тисяч підписів під зверненнями до влади про повернення в Крим та відновлення автономії, виходили на мітинги, встановлювали контакти з дисидентами. Згодом їм все ж таки вдалося вибороти право на повернення додому. Масова репатріація в Крим почалася наприкінці 1980-х рр.

Кримськотатарські жінки у Приволжі, 1953 рік. Український інститут національної пам’яті

Процес повернення виявився складним для корінного народу, адже постійно виникали складнощі та конфлікти з владою і населенням, яке зʼявилося в Криму за час депортації. Але з часом більшість кримських татар облаштувалася на історичній Батьківщині і зуміла налагодити конструктивні відносини з оточенням.

Ситуація кардинально погіршилася під час агресії Росії проти України. Вже у лютому-березні 2014 року держава-агресор захопила Крим, але намагалася представити цю операцію як волевиявлення кримчан. Багато кримських татар не підтримали дії Росії, тому вона розпочала черговий етап тиску на кримських татар, їхні органи самоврядування, віру та культуру.

«Значна частина активних кримських татар змушена була знову виїхати з Криму та залишити так важко здобуту батьківщину, адже в Криму окупанти заборонили органи місцевого самоврядування та не виконували рішення Міжнародного кримінального суду щодо відновлення їх діяльності. Наразі серед переслідуваних в Криму кримських етнічних спільнот, кримські татари та громада етнічних українців є найбільш дискримінованими спільнотами з боку російського окупаційного режиму. Серед понад 190 політичних вʼязнів-кримчан, незаконно засуджених Росією, більшість складають кримські татари. Захистити права кримських татар та інших громадян України, які наразі перебувають в окупації в Криму – можна лише після його звільнення. Девʼять років окупації демонструють нам, що Росія й досі переслідує кримських татар та продовжує дискримінацію корінного народу Криму. Влада держав, які вчиняють геноцид, мусить якось обґрунтувати свої злочинні дії. Шовіністичні сили сучасної Росії намагаються представити світу кримських татар як зрадників. Це нам дуже знайомо, адже ми бачимо, як сьогодні РФ веде геноцидну і агресивну війну проти України і намагається представити український народ є фашистами», – резюмував Андрій Іванець. 

Читайте нас у Telegram