Суспільне Крим поспілкувалося з євпаторійським фотографом-фрілансером Катериною, яка до останнього не хотіла покидати рідний Крим, але на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, змушена була разом з чоловіком виїхати в Сполучені Штати Америки.

«Я народилася в Криму і я кримчанка у третьому поколінні. Хочу сказати, що з 2014 року я та моя сім’я постійно були на боці України та проти так званого «референдуму», адже зовсім не хотіли бути частиною Росії. Тому для моєї родини і для корінного населення Криму в цілому, всі події, що розпочалися з 2014 року та тривають по сьогоднішній день – це страх, безсилля та важкі часи, які принесла сюди країна-окупант», – пояснила кримчанка.

Про те, як розпочався 2014 рік для кримчан

Вже на початку 2014 році ми розуміли, до чого все це призведе. Але хочу звернути увагу на так званий «референдум»: я особисто не ходила та не маю знайомих, хто ходив та принципово голосував за те, щоб бути у складі РФ. Жодна людина з мого оточення не проголосувала за Росію. Люди прекрасно розуміли, що в тих бюлетенях навіть немає вибору. Були лише такі питання, які тоді були вигідними для окупантів. Жодного вибору, ніякого варіанту щодо того, щоб Крим залишився таким, яким він був до 2014 року. У 2014 році в Євпаторії не було мітингу. Він був у столиці Криму. Я дуже хотіла туди поїхати, але мені не дозволили. Тоді у мене зникло відчуття страху, але батьки зупинили та заборонили брати участь в ньому, бо сказали, що це занадто небезпечно. У тому ж році я була вимушена обрати російський документ, адже без нього вже неможливо було влаштуватися на роботу та отримувати медичні послуги. Тоді я працювала в готелі. Я мусила зробити медичну довідку на роботу і на період 2014 року вона вже обов’язково мала бути російського формату. Але зауважу, що український паспорт у мене досі є й позбуватися його я не збираюся. Я постійно читаю коментарі українців з материкової України щодо ситуації на півострові. На жаль, багато думок про те, що українці вважають зараз кримчан зрадниками через те, що вони взяли російські паспорти. Звичайно, не можу сказати, що на півострові не було зовсім людей, які були налаштовані у бік Росії, бо саме ці люди раділи «приєднанню до РФ», але справжнім корінним кримчанам справді важко було відмовлятися від українського та переходити на російський паспорт. Ми опинилися в таких умовах, що просто не було вибору. Українці з материкової України мають розуміти, що для того, щоб якось продовжувати життя в Криму і не покидати півострів, ми змушені були перейти на нові документи. Ми усі довго сподівалися , що ця окупація ненадовго, роки минали і ми нічого не розуміли, але продовжували вірити в те, що колись все повернеться на свої місця. 

Про те, як Крим почав змінюватися за час окупації

Поки я була в окупації, я помітила, що за дев’ять років на півострів приїхала чимала кількість росіян з материкової Росії. Їх наразі дуже багато в Криму. На жаль, після 2014 року багато кримчан, навпаки – поїхали з Криму. Якщо говорити про мою родину, то ми особисто дуже любимо Крим, рідну Євпаторію і для нас було складно остаточно прийняти рішення щодо виїзду з рідного дому. За весь час російської окупації, пропаганда дійсно досить активно працювала, а тому їй навіть вдалося деяким кримчанам «промити мізки» щодо свого бачення війни. Я помітила, що наразі багато людей дійсно підтримує ворога, але я хочу вірити в те, що це не те населення, яке тут мешкало до 2014 року. До речі, в Криму, а також в Росії – зараз активно процвітає донос. А особливо на тих, хто не згоден з окупаційною владою та займає проукраїнську позицію. Помітила, що настрої в Криму серед населення зараз такі: є росіяни, які переїхали в Крим після 2014 року та підтримують сьогоднішню владу; є кримчани, які бояться кримінальної відповідальності, а тому змушені мовчати і займати нейтральну позицію; а є проукраїнськи налаштоване населення Криму, яке вірить в деокупацію півострова та чекає на ЗСУ. Мені образливо, коли українці пишуть та говорять про те, що мешканці Криму – зрадники. Населення материкової України має розуміти, що у кримчан не було вибору і вони мусять прийняти те, що наразі відбувається. 

Люди дійсно бояться, бо зараз Крим під постійним прицілом. 

Про те, як розпочався 2022 рік в Криму

Якщо говорити про 2022 рік, то звичайно, що всі в Криму розуміли ще на початку року про те, до чого можуть призвести всі ці розмови на міжнародному рівні. У нас біля Євпаторії знаходяться, як я розумію, якісь авіабази, і у ніч з 23 на 24 лютого, я прокинулася десь о четвертій, бо почула, що над моїм будинком пролітає винищувач. Коли я вже остаточно прокинулася, я зрозуміла, що все – почалося. Я одразу взяла в руки телефон і почала переглядати новини. Я плакала, бо прекрасно знала, що цей винищувач, який пролетів над моїм будинком – зараз він буде бомбити мирних українців та їхні міста. Це було надзвичайно страшно. Була неймовірна злість на Путіна, на росіян та на Росію в цілому. Хотілося взяти ці винищувачі і направити тому, хто видав наказ вбивати мирних українців. Це безсилля з розумінням того, що ти знаходишся на окупованій території і не маєш змоги допомогти, воно збільшувало цю ненависть до держави-агресора. Це жахливе відчуття, правда. Я підписана в соціальних мережах на багатьох людей з материкової України. Усі одразу почали постити заклики про евакуацію та пропонувати свою допомогу. Я почала масово підписуватися на українські Telegram-канали, щоб отримувати дійсно справжню інформацію про те, що зараз відбувається. Коли я бачила, що хтось пише про те, що когось потрібно терміново вивезти з Харкова – я одразу робила нотатки та в інших джерелах намагалася знайти допомогу цим людям. Коли я знаходила потрібну інформацію щодо евакуації, житла, гуманітарної допомоги і тд. – я одразу відписувала тим, хто це потребував, надсилаючи їм потрібні посилання. Мій мозок тоді намагався згенерувати щось, чим я могла бути корисною людям. Зараз я взагалі не можу детально згадати ті дні, бо увесь перший місяць у мене був тотальний шок, коли я не контролювала час взагалі. 

Про пропаганду в Криму

Разом з тим на території Криму активно працювала російська пропаганда. До того ж на півострові, мені здається, що пропаганда працює сильніше, ніж в будь-якому російському місті, адже окупанти активно почали використовувати скрізь ворожі гасла та символіку. Виходиш на вулицю, а ці букви «Z» та «V» – вони скрізь: їх начепили на вікна трамваїв, автобусів і тд. Ти просто не розумієш, куди тобі подітися. Твою країну прямо зараз бомбить Росія, ти знаходишся на окупованій території і скрізь ця дивна пропагандистська символіка. Місцеві просто сходять з розуму від цього. Важливим моментом є те, що в 2014 році також почалися жорстокі обмеження щодо свободи слова кримчан: не можна підтримувати Україну та говорити про те, що Крим – це Україна. До того ж я з самого початку повномасштабного вторгнення активно почала говорити всім знайомим та на роботі, що маю проукраїнську позицію, що Росія незаконно увійшла на територію України та вбиває мирне населення і тд. Мене одразу просили замовчати та не говорити про це нікому, адже це небезпечно. Росія спеціально наразі намагається залякати абсолютно кожного в Криму, щоб запобігти утворенню масових опозиційних мітингів. Деякі мої родичі працювали в лікарні і розповідали, що з березня 2022 року заборонено говорити щось проти армії РФ та влади Росії. До того ж співробітники державних установ повинні публікувати в своїх соціальних мережах пости з підтримкою армії РФ: якщо цього не зробити, то обіцяють звільнити. Пам’ятаю, як в березні 2022 року, я їхала в таксі в Криму, де водій увімкнув пісню групи «Океан Ельзи». Я обожнюю цю групу, але на той момент я була в шоці. Враховуючи, що на той час мій настрій був революційний, то я попросила його зробити трохи гучніше. Але в цей момент ще був страх того, що я в окупованому Криму, де намагаються заборонити все українське. Відповідно, я почала думати про те, що він міг випадково увімкнути ту пісню, а не через те, що дійсно йому подобається українська група. Постійні залякування та заборони довели до того, що мені страшно було говорити йому, що це моя улюблена пісня, адже мене почали переслідувати думки, що тепер цей чоловік знає, де я живу і так він спеціально вишукує проукраїнське населення Криму. Здавалося б, що думки реально дивні, але кримчани щоразу думають про це, коли хочуть послухати щось українське на території окупованого півострова. 

Про виїзд з окупованого Криму

У якийсь момент ми з чоловіком зрозуміли, що в Криму знаходитися вже нереально. Особливо, якщо ти українець та тебе постійно оточує пропагандистська символіка РФ. Ми більше не могли бачити ті ворожі літери, а тому змушені були поїхати з півострова весною 2022 року. Наразі ми маємо можливість донатити українським організаціям, адже в Криму такої можливості не було, бо там російська банківська система. Зараз я в США, але ходжу на всі проукраїнські мітинги. Їхали ми сюди через Туреччину, де також встигли взяти участь в українському мітингу. 

Виїжджати було страшно, бо була постійна паніка та багато зайвої інформації щодо заборони на виїзд. Нам говорили, що чоловіка можуть не випустити через мобілізацію та згодом не випускатимуть з Криму взагалі нікого. Ми виїжджали через Кримський міст, де перед самим мостом наш автобус зупинили на блокпосту та почали перевіряти. І щось вони ретельно там шукали. Мабуть, вибухівку… І так було абсолютно з усіма автобусами. Також була інформація, що нереально буде сісти в літак. Вже я не пам’ятаю причину цих пліток, але таке було. Зараз все добре, ми вилетіли без проблем. Виїжджали з російськими паспортами, адже український вже був прострочений. Нас також попереджали, що російські правоохоронці інколи перевірять телефони та наявність підписок на українські спільноти, тому перед виїздом ми, на всяк випадок, видалили всі українські групи, а вже згодом все відновили. 

Про родину, яка залишилася в російській окупації

Зараз моя мама не працює, вона домогосподарка, але за весь час окупації вона щоразу відмовлялася змінювати громадянство та приймати російський документ. Я змушена була взяти, бо треба було працювати. А у мами за весь час окупації постійно були через це проблеми, адже якщо потрібно відвідати державну установу – потрібно мати обов’язково паспорт РФ. У 2016 році вона разом з моїм неповнолітнім на той час братом, ходила до державної установи. Хочу зауважити, що у більшості таких закладів, окупаційна влада назначила працювати саме росіян з материкової Росії. Тоді мама пішла у паспортний стіл разом з моїм братом за якимось папірцем. Працівники побачили, що у неї український паспорт, неохоче зробили їй довідку та наостанок сказали: «Скоро таких как вы мы будем депортировать отсюда!». Вона з моменту вторгнення Росії в український Крим, чекає, коли Крим повернеться в рідну країну. Вона принципово не хоче виїжджати, хоча розуміє, що скоро в Криму теж будуть військові дії. Вона заявила, що збирається тут зустрічати ЗСУ. 

Про Крим після деокупації

Я дуже люблю рідний Крим. Я розумію, що одразу після деокупації будуть важкі часи, бо в Україні історично післявоєнний час був завжди складним. Особливо – економічно. Але це не страшно, адже всі країни та світові лідери допомагають нашій країні швидко відбудуватися та повернутися до звичайного мирного життя. Якщо говорити про звільнення Криму, то мені особливо цікаво: що буде з проросійськи налаштованим населенням після деокупації півострова та як вирішиться мовне питання.  Для моєї сім’ї не буде проблемою перейти на українську, адже ми й так частково намагаємося розмовляти рідною мовою. Але ж залишаються кримчани, яким одразу буде важко звикати. Після повномасштабного вторгнення українці масово відмовляються від всього російського, і мова – не виняток. Я також сподіваюся, що після війни, коли Україна почне розквітати, Крим також не зупинятиметься та стане міжнародним курортом, куди приїжджатимуть з усього світу. Я дуже люблю рідну Євпаторію. Це стародавнє місто з великою історією, яке збагачене багатонаціональною культурою. Тому я дуже сумую за рідною Євпаторією з її морем та піщаним пляжем.

Читайте нас у Telegram