Суспільне Крим поспілкувалося з координатором руху «Євромайдан – Крим» Андрієм Щекуном, який прожив у Криму 23 роки, але був насильницьки звідти депортований.

За словами громадського журналіста, справжній спротив кримчан проти російської окупації почався ще в 2013 році під час «Євромайдану – Крим», коли населення півострову під кримськими адмінбудівлями почали відкрито підтримувати столичні акції за життя у демократичній країні. 

Про перші дні спротиву в Криму 

«Особисто для мене спротив проти російської окупації розпочався ще у листопаді 2013 року, коли ми організували рух «Євромайдан – Крим», який фактично був в основі руху спротиву вже після захоплення приміщень адмінбудівель Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим у ніч з 26 на 27 лютого. Після 27 лютого вже були військові по вулицях Криму і вже було складно проводити будь-які публічні акції спротиву. У той момент було таке враження, ніби в інформаційному полі України розповідали лише про акції проросійських активістів. Я був співкоординатором «Євромайдан – Крим» і ми жодного дня не сиділи склавши руки. Ми розпочали наші акції фактично після розуміння того, що на території Криму збройні російські формування, а тому з березня  розпочали наші щоденні акції спротиву російській окупації біля пам’ятника Тараса Григоровича Шевченка. 26 лютого ми підтримали заяву Меджлісу кримськотатарського народу, який закликав у цей день здійснити спротив щодо рішення парламенту АР Крим, який був проти територіальної цілісності України. Наша мета – не дати їм проголосувати за рішення антидержавного характеру», – пригадав кримчанин. 

24 листопада 2014, Сімферополь, перша акція руху «Євромайдан Крим». Джерело: Андрій Щекун

У свою чергу, у коментарі для Суспільне Крим кримчанин, ветеран російсько-української війни із позивним «Євпаторія», а також власник туристичної компанії Сергій Вікарчук зауважив, що для нього справжній спротив розпочався ще у вересні-листопаді 2013 року, коли кримські настрої були суміжні з «Євромайданом».

«У Криму завжди був спротив, адже спочатку це була підтримка «Євромайдану», яка була майже щоденно. Я особисто не брав участь у подібних заходах, адже мав певні державні зобов’язання й працював у місцевому самоврядуванні, а тому не мав права брати участь у таких подіях. Але я завжди підтримував та завжди був поряд. Коли була можливість, ми збирали активи й відправляли на Майдан, а потім вже на нашу армію. 26 лютого я не був на подіях, які там відбувалися. Пригадую, що я тоді був у Ялті на туристичній виставці і там теж були схожі акції. Там ще була самооборона біля пам’ятника Леніну, щось вони там боролися й наші люди там виступали. Пам’ятаю, що тоді почали з’являтися танки, якась піхота… Найцікавіше, що 26 лютого багато наших кримських воїнів, які наразі воюють, вони брали участь в акціях, але залишилися розчарованими цією датою, бо в той день, коли наші люди затримали й захопили адміністративну будівлю, то їх просто попросили розійтися і наступного дня після них вже зайшли окупанти. Насправді – це дуже болюча дата для справжніх кримчан. Усі інші акції спротиву, які відбувалися з 27 лютого і до 9 березня, як і у нас в Євпаторії локально, вони були найактивнішими. Після 9 березня все почали жорстоко присікати, люди почали зникати, їх переслідували. Ми намагалися з дружиною, дітками та друзями підійти до пам’ятника Шевченка, покласти квіти, але вже прибуло чимало бритоголових асоціальних персонажей. Вони не планували нас підтримувати. Ми відчували, що нас збиралися переслідувати, а тому просто тихенько розійшлися. А загалом масові переслідування в Криму розпочалися після 27 лютого», – розповів чоловік. 

Він також пригадав, як на нього щодня йому ж на роботу надходили скарги, а також розповів про постійні виклики до керівництва за свою проукраїнську позицію. 

«Акції спротиву були щодня, але, на жаль, на той час українське ЗМІ нас зовсім не підтримувало й не висвітлювало ці події. Я так розумію, що багато хто їх просто дискредитував», – поділився Вікарчук. 

Про статистику щодо проукраїнського та проросійського населення Криму 

Координатор руху «Євромайдан – Крим» Андрій Щекун звернув увагу на кількість українських та проросійських активістів на період 2013-2014 років. За його словами, усі проросійські наративи в Криму завжди були штучними. До того ж, вони постійно фінансувалися з території РФ, що є порушенням українського законодавства. 

«У Севастополі перші активні проросійські мітинги почалися 23 лютого. Водночас у Сімферополі теж була акція, але яку провели проукраїнські активісти. Це був наймасштабніший мітинг біля Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Тоді тисячі людей вийшли на мітинг у пам'ять вбитого першого муфтія Номана Челебіджіхана. До того ж, у цей день ми планували знести пам’ятник Леніну. Особисто я домовлявся про кран, про інші речі, які мали б вирішити це питання, але той день я згадую з сумом, адже нам так і не вдалося це зробити. Правда, я й досі жалкую, що цього так і не відбулося. Важливо зауважити, що усі проросійські наративи в Криму завжди були штучними. Усі їхні акції фінансувалися з коштів РФ. Що фактично є заборонено, адже це цілковите втручання однієї країни у внутрішні справи іншої. На жаль, наші правоохоронні органи на той момент не спрацювали так, як мали б діяти. Пізніше ми поплатилися за це. Під час акцій 26 лютого під Верховною Радою АР Крим, ми бачили, що 60-80% були приїзжими, яких спеціально завезли на акції з території РФ. Це були не кримчани. А самі кримчани у той час були досить пасивними щодо подібних заходів. Мітинги, які штучно зганяли до адмінбудівель, вони не налічували більше 1 000-2 000 людей. Це говорило про те, що підтримки не було. Відбувся силовий варіант захоплення Криму. До того ж, без підтримки громадянського суспільства АР Крим. Варто звернути увагу й на те, що тільки у Севастополі, де здебільшого стояли війська Чорноморського флоту ВМФ РФ, він просто насичений їхніми сім’ями, родинами, які ще за часів СРСР переїхали в український Крим», – розповів громадський активіст Андрій Щекун. 

Мітинг біля пам'ятника Тарасові Шевченку, 9 березня 2014 року. Джерело: Максим Кошелев

Водночас кримчанин Сергій Вікарчук зазначив, що в Криму завжди існувала певна статистика щодо населення півострова: до 20% – проросійське та до 20% – проукраїнське населення. 

«Цікавим є те, що проукраїнською громадою ніхто не займався. Ми були розпорошені, у нас не було єдності, нас ніхто не консолідував, нас постійно маргіналізували. За українську мову ми вже були маргіналами. За українську вишиванку нас також перетворювали на маргіналів. У нас зовсім не було єдності. А от у проросійськи налаштованого населення була певна характерність: вони мали якусь «російську єдність», створювали маленькі політичні партії… Важливим є те, що іншим 60% населення Криму завжди було байдуже Україна то чи Росія. Головне, щоб їм було спокійно, щоб було де заробляти, отримувати зарплату/пенсію. Така собі нейтральна позиція. А коли вже російські війська почали атакувати півострів, ці 20% отримали шалену підтримку військових. А от в нашій армії з 20 000 тільки 6 000 залишилися вірними Україні. Поліція в Євпаторії дуже довгий час трималася до останнього. Їх щодня штурмували. Коли я працював в Адміністрації Євпаторії, її постійно намагалися захопити, але усі співробітники вийшли і «відбили» будівлю. Факт в тому, що 20% реально проросійських активістів – вони завжди існували та завжди створювали потрібні їм настрої проти нас. До речі, ще один цікавий факт, ці 60%, які займали нейтральну позицію, вони потихеньку, як тільки український зв’язок почав зникати, вони почали розсіюватися і переважно переходити на ворожий бік. Найцікавіше, що багато людей, які за дев’ять років втратили віру, після того, як почалися незаконні мобілізаційні заходи на території окупованого Криму – вони всі почали поступово повертатися з вірою в Україну», – розповів Сергій Вікарчук. 

Сергій Вікарчук з родиною. Джерело: Facebook/ Оксана Вікарчук

Громадський діяч Андрій Щекун також додав, що він разом з іншими активістами вже неодноразово давав свідчення щодо громадян РФ, яких спеціально завезли на мітинг для створення провокацій на Кримському півострові у 2014 році. 

«Справа в тому, що ті люди, які мають бути притягнуті до відповідальності, переважна більшість разом з організаторами наразі знаходяться на окупованій території і їх на сьогоднішній день захищає вся агентура Росії. Але я точно знаю, що вже відкриті кримінальні впровадження проти цих людей: є санкційні списки тих, хто вчиняв протиправні мітинги й підтримував ці заходи в 2013-2014 роках, а також є санкційні пакети по священниках Московського патріархату, які підтримували рішення іншої держави щодо втручання у нашу країну та відкрито благословляли озброєних людей вбивати українців», – наголосив координатор «Євромайдан – Крим».

Мітинг біля пам'ятника Тарасові Шевченку, 9 березня 2014 року. Джерело: Максим Кошелев

Про те, що має робити українська влада, щоб інтегрувати кримське населення в український культурний простір

На питання щодо подальших дій української влади задля успішної інтеграції кримчан в український культурний простір, Андрій Щекун зауважив, що це не можливо без відновлення виконавчих та законодавчих структур АР Крим, без прийняття закону про колабораціонізм та державного фінансування необхідних напрямків для повернення Кримського півострову. 

«Перше, що треба зробити – це зрозуміти, що етнічні українці – це державотворча спільнота у Криму, яка має формувати там українську ідентичність. Варто запам’ятати, що поки ми не сформуємо українську ідентичність кримчан – ми нічого не зможемо зробити та матимемо те ж саме «болото», яке було до 2014 року. А щоб сформувати українську ідентичність, нам потрібно розуміти, що культурний, освітній та інформаційний простір, держава повинна орієнтувати й на етнічних українців Криму, які вже мають цю ідентичність. Країна обов’язково мусить повернутися обличчям до етнічних українців Криму, запровадити спеціальні програми підтримки їх через культуру, освіту та інформаційну політику, які будуть впроваджувати необхідні механізми в інтеграції та реінтеграції населення півострову в українське законодавче поле», – вважає він. 

А Сергій Вікарчук звернув увагу на те, що наразі кримчани потребують від української влади конкретних прогнозів щодо деокупації, колабораціонізму та відповідальність, яку нестимуть ті, хто змушений був протягом 9 років окупації працювати на ворога. 

«Тут все насправді дуже просто. Нашим українським кримчанам потрібно показати прогнози. Їм потрібно пояснити, хто справжні злочинці, який рівень злочину є злочином, а який – ні. Наприклад, це ті самі випадки, коли кримчани платили податки й вимушені були працювати з окупантами, але ж варто враховувати, що це населення повністю проукраїнське. Я особисто знаю, що у мене в Євраторії з 350 людей, які працювали в Адміністрації, більша половина з них за Україну. Але за особистими причинами вони не змогли покинути півострів і продовжили платити податки й займатися роботою в російській окупації. Їм потрібно чітко дати прогноз щодо їхньої долі після деокупації. Ті люди, які втечуть – це одна історія. Переважно – це буде заможне населення. А з іншими проросійськими особистостями, які не матимуть змоги втекти, з ними потрібно буде діяти жорсткіше. А щоб асимілювати людей, які налаштовані проукраїнськи, варто пам’ятати, що вони вже дев’ять років чекають на нас як на ковток чистого повітря. Варто робити більше культурних подій. Звісно, що після деокупації Криму там буде військово-цивільна адміністрація. Якщо деокупація відбудеться у цьому році, то наступні дев’ять років Крим 100% буде з військово-цивільною адміністрацією», – вважає кримчанин Сергій Вікарчук. 

Мітинг біля пам'ятника Тарасові Шевченку, 9 березня 2014 року. Джерело: Максим Кошелев

Він також додав, що росіянам взагалі варто заборонити відвідувати Крим у майбутньому, а українське населення Криму  – навпаки: розвивати економічно, культурно та інтелектуально. Чоловік підкреслив, що у це потрібно буде інвестувати величезні кошти. 

«Наразі настрої на півострові такі – все, кінець, все йде до деокупації, залишилося ще трошки. Бізнес, цивільні люди – всі хочуть отримати відповідь на запитання: «Я злочинець?». Держава вже давно має офіційно оголосити про те, хто є ворогом, а хто – ні», – резюмував Сергій Вікарчук.

Читайте нас у Telegram