«Будь-який обвинувальний вирок для мене є однозначним квитком в один кінець». Лист 60-річного кримського татарина, який заборонили озвучити в суді

Анастасія Діденко
·
18:06, 18 січня
«Будь-який обвинувальний вирок для мене є однозначним квитком в один кінець». Лист 60-річного кримського татарина, який заборонили озвучити в суді
Джерело фото: facebook.com/crimeansolidarity

Кримський 60-річний політв’язень Джеміль Гафаров через погане самопочуття та відсутність надання часу й дозволу від Південного окружного військового суду у Ростові-на-Дону на останнє слово передав свій монолог Суспільному Крим, який планував озвучити одразу після вироку. Російський суд не дав їм часу на підготовку, а прохання перенести засідання, бо вони втомилися у багатогодинних дебатах, розцінив як відмову.

За словами його адвоката Еміля Курбедінова, Джеміль Гафаров майже не встає на ноги, постійно скаржиться на біль у грудях та потребує екстреної госпіталізації з обстеженням. 

У слідчому ізоляторі Ростова-на-Дону, де наразі перебуває чоловік, надати якісну медичну допомогу йому не годні.

«11 січня, в день, коли ухвалювали їм терміни, він насилу зійшов до зали засідання. Вже на той момент скаржився на серцевий біль, але перетерпів. Вони підіймалися на третій поверх, і коли він вийшов нагору, то поскаржився, що йому зле й дуже пече. Потім прохав викликати швидку, але її не викликали», – повідомив Еміль Курбедінов для ГО «Кримська солідарність».

Читайте більше: Стан засудженого кримського політв'язня Джеміля Гафарова «різко погіршився»

У монолозі, який активіст передав для публікації, він зазначає, що наразі йому складно висловити ті почуття, що він відчуває та важко думати про те, що його очікує попереду. 

«Головне, що я не чинив тих злочинів, у яких мене звинувачують. Усе моє життя пройшло в прагненні досягти в ньому хорошого, важливого, потрібного. На кожному етапі свого життя я ставив собі певні цілі, досягав їх і поступово розумів, що домогтися бажаного можна працею та терпінням, жити та не порушувати законів й права інших, роблячи користь собі та людям, здійснюючи вчинки, яким мене навчили у сім'ї та школі», – йдеться у монолозі Джеміля Гафарова. 

Бранець Кремля згадує, що успішно навчався та пропрацював близько 40 років. Він створив сім'ю, виховав дітей, став опікуном, побудував будинок і мав ще чимало планів щодо покращення життя своєї родини та мешканців Строгонівки у Сімферопольському районі півострова, з якої активіст родом.

Джеміль Гафаров наголосив, що в якийсь момент його життя повністю перевернулося і він став ворогом для цілої країни. 

«Коли закінчив навчання, відбувся розпад СРСР, усі плани в житті треба було змінювати. У цей час почалося повернення мого народу після депортації до Криму. Я з молодою дружиною та хворими старими батьками змушений був переїхати до Криму, не маючи при цьому ніяких заощаджень, ні житла, а лише бажання вижити. Україна собі на той момент допомогти не могла, не кажучи вже про нас — кримських татар. Так ми залишилися в Криму на голій землі без коштів та житла, але з вірою та надією, що до снаги нам, треба лише терпляче працювати та йти до мети. У період 90-х років багато людей стали бандитами, наркоманами, спилися і творили беззаконня», – йдеться у монолозі кримського політв'язня. 

Він розповів, що роботи майже не було, але маючи шалене бажання вижити, чоловік почав працювати — від молодого фахівця досяг рівня керівника підприємств.

«Спочатку в Узбекистані, потім в українському Криму, а потім у російському. Водночас не крав, нікого не кривдив, чужого не забирав і шкоди іншим не робив. Проблеми та складнощі були, але вони вирішувалися. Наприклад, 13 років я не мав своїх дітей. Розуміючи, що життя без дітей не відповідає людській природі, ми з дружиною взяли опікунство над сиротою, виховали та виростили його — сьогодні він повноцінний член суспільства, затребувана людина, фахівець із вищою освітою, працює, не п'є та не палить. Пізніше вже з волі Аллаха народилися дочки, які ще навчаються в навчальних закладах з набуття професії і потребують батьківського піклування, будучи неповнолітніми», – наголосив він. 

За словами Гафарова, увесь цей час чоловік жив тихо, спокійно, без конфліктів й намагався бути корисним своїм рідним, односельцям та простим людям.  

«Аналізуючи життя, прийшов до релігії і знайшов у ній багато того, що в мене було і мені підходило, почав дотримуватися ісламу, але знань було мало, багато речей робив у релігії так, як вчили в мечетях, хотілося робити більше гарного, щоб отримати достаток Господа Всемогутнього. Однак, хвороба, яка привела в 2017 році до інфаркту та інвалідності, зайняла все моє життя і час. І я через хворобу з 2016 року постійно був удома, адже потребував лікування чи відвідування лікарень.

Громом серед ясного неба став незаконний арешт та звинувачення у тероризмі. Для мене та моєї родини це стало страшним кошмаром, який врізався в пам'ять на все життя. Я був приголомшений, не розумів як це могло статися. Я не розбійник, не грабіжник, не вбивця, а тихий невинний мусульманин, який дотримувався своєї релігії без шкоди для людей і суспільства, для природи та всесвіту. Ніхто не постраждав, шкоди комусь не завдав, проте з 27 березня 2019 року я та моя сім'я, мої діти страждають від мого арешту та звинувачення у скоєнні вигаданих злочинів, які, звичайно, також я не чинив і не планував навіть», – заявив у своєму монолозі Гафаров. 

Активіст пояснив, що все своє життя прагнув бути корисним суспільству, в міру своїх сил займався громадською роботою, а саме – проблемою водопостачання до рідного селища. Понад 11 років керував підприємством у Криму із багатонаціональним колективом. До того ж, його запрошували до складу суду присяжних, але через хворобу він не зміг прийняти таку пропозицію.

«Все це не свідчило, не характеризувало мене як потенційного злочинця чи ворога цілої держави. Однак, з волі слідчого, одного ранку я став злочинцем: нікого не вбиваючи, не крадучи, не обманюючи, не загрожуючи нікому. Незважаючи ні на що, завдяки скуйовдженим як завгодно довідкам-меморандумам, я став лиходієм та злочинцем. Нас починають пригнічувати, звинувачувати, примушують страждати, але не лише нас, а й наших невинних дітей, дружин та старих батьків. Ви добре вивчили всі наші справи, ми небагаті люди, які не претендують ні на що чуже, зокрема, на чуже життя та свободу. Напевно, ви розумієте, що всі ми разом і кожен окремо не в змозі зробити те, в чому нас звинувачують.

Чого я чекаю? Я чекаю і сподіваюся, що справедливість і правосуддя переможе і мене виправдають і знімуть усі звинувачення. Я дуже сподіваюся і чекаю на своє звільнення. Хочу продовжити свою громадську роботу та допомогати односельцям. І ще я хочу допомогти своїй хворій дружині, якій необхідна складна операція із заміни суглоба ноги, оскільки вона вже майже не може пересуватися сама, втратила працездатність й можливість пересуватися терміном до 1 року, маючи ще й на утриманні двох неповнолітніх дітей», – розповів чоловік.

Джеміль Гафаров у своєму монолозі підкреслює, що також потребує негайної медичної допомоги та лікування, адже будь-який обвинувальний вирок для нього, маючи ниркову та серцеву недостатність, може стати «квитком в один кінець».  

«Мою хворобу в умовах ГУФСВП (Головне управління Федеральної служби виконання покарань - ред.) не лікують. Немає гемодіалізу, немає можливості замінити (зробити трансплантацію) нирку. Я про це неодноразово повідомляв під час судових слухань. Подальше життя у в'язницях для мене з моїм захворюванням неможливе, страждання та смерть до визволення», – йдеться у монолозі. 

Насамкінець у своїй промові кримський татарин подякував усім, хто протягом чотирьох років його підтримував: сім'ю, рідних, кримськотатарський джемаат, адвокатів та всім, кому небайдужа його доля. 

«Сподіваюся, скоро побачимося на волі!», – резюмував у своєму монолозі Гафаров.

Нагадаємо, 11 січня Південний окружний військовий суд ухвалив вирок у справі «другої сімферопольської групи» Хізб ут-Тахрір: Аліму Карімову, Сейрану Муртазі, Ерфану Османову, Джемілю Гафарову й Сервету Газієву та визначив покарання у формі позбавлення волі строком на 13 років.