Окупаційна влада звинувачує чоловіків у «диверсії на газопроводі» в селі Перевальному, що під Сімферополем.

Розпочалось все 4 вересня минулого року, коли кримське суспільство сколихнула новина про обшук у будинку першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джелялова.

Тоді окупаційні силовики викрали одразу п’ятьох кримських татар, включно з Джеляловим, та звинуватили їх у запланованому проведенні «диверсії» на гілці газопроводу, яка живила військову частину в захопленому росіянами селі Перевальному під Сімферополем.

Окупаційне слідство заявило, що Наріман Джелялов нібито організував контрабанду вибухового пристрою та план для подальшої «диверсії», а брати Асан та Азіз Ахтемови зберігали в себе вибухівку, щоб потім закласти її під газопровід і підірвали.

Важливо також зауважити, що окупаційна влада висунула звинувачення кримським активістам в день проведення міжнародного саміту «Кримська платформа», у якому Джелялов брав участь, який фактично став єдиним кримчанином, що проживаючи в захопленому Росією Криму, відкрито взяв участь у київському саміті.

Його було затримано практично відразу після повернення до Криму.

Правозахисники одразу стали на захист кримських активістів та пояснили, що така версія є безглуздою, адже громадський діяч, журналіст та автослюсар – мало схожі на тих людей, які схильні до підриву газової труби, яка, по-перше, не стане в серпні проблемою для російських окупантів, а, по-друге, діаметр труби такий, що його можна легко пошкодити й без вибухівки.

Наріман Джелялов неодноразово наголошував, що він регулярно зазнає психологічний та фізичний тиск з боку російських окупантів, а свідчення у «суді» так званих засекречених свідків, на яких базувалось звинувачення – є абсолютно помилковими, адже їхню достовірність неможливо перевірити.

«Я ніколи не приховував своєї позиції щодо статусу Криму, але це не передбачало з мого боку проведення будь-яких протиправних дій», – заявив у «суді» перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу.

Адвокат Джелялова Микола Полозов зауважив, що розраховувати на те, що суд винесе виправдувальний вирок з урахуванням того, як фабрикувалася ця справа із застосуванням тортур не лише до підсудних, а й до свідків – не варто.

У результаті, окупаційний прокурор вимагав 15 років позбавлення волі кожному незаконно затриманому кримчанину, яких звинуватили у «диверсії», з подальшим відбуванням покарання перших трьох років у в'язниці, а наступний термін у колонії суворого режиму.

Журналісти Суспільного Крим поспілкувались з сім’єю політв’язня Нарімана Джелялова і дізнались, як діти та дружина реагують на незаконне увязнення батька й чоловіка, що відбуває покарання за вигадану російською окупаційною владою «диверсію».

«Ми часто збиралися на кухні за столом та грали разом в ігри. Коли кадашки спали, ми всі збиралися разом і могли так годину, приблизно, грати у карткові та в настільні ігри. Тато багато чого нам розповідав. Якщо проблеми з навчанням виникали, він нам завжди все пояснював. Також він нам любив розповідати і показувати документальні фільми про природу, про тварин і таке інше», – поділились спогадами доньки Джелялова Аділє та Еміне.

Джерело: Суспільне Крим

До того ж, вони пригадали, як майже щороку їздили з батьком на море. Згадали, як поїхали у Джеваль, де часто гуляли вулицями та щовечора зупинялися у кафе.

«Ми зазвичай ввечері та зранку ходили на море. А потім нас іноді бабашка або в обід, або після купання, ввечері, часто водив у різні заклади, кафе», – сказала Аділє.

Дівчатка не стримуючи емоції розповіли, як радісно реагували на приїзд батька з роботи, особливо, коли Наріман Джелялов повертався з відрядження.

«Бабашка коли приїздив з роботи, ми завжди до нього підбігали, ледь з ніг не збивали, обіймали. Одного разу, коли бабашка на декілька тижнів їздив в Україну, ми ціле свято влаштували на честь приходу бабашки… Готували, робили сценки… Ми брали звичайні казки: «Червоний капелюшок» чи «Колобок». Під себе зробили кримськотатарською мовою. Показували сценки. І ось тут на дивані вони сиділи, а ми показували», – пригадала Аділє.

За словами дружини журналіста Левізи Джелялової, Наріман - прекрасний батько, якого діти просто обожнюють. Вона розповіла, що приїжджаючи додому, чоловік розчиняється в доньках і відпочиває у їхньому супроводі.

«Вони сидять під вікнами і коли бачать під воротами смужку фар, вони біжать до хвіртки. Просто вже на шию вішаються. Навіть не встигає він помити руки, до ванної дійти. Завдяки його терплячості, деякі питання, які цікавлять дітей, він може пояснювати годинами. Вони можуть дуже довго обговорюватися», – поділилась Левіза Джелялова.

Розповідаючи про сімейне життя, дружина заступника голови Меджлісу підкреслила, що у родині завжди панує взаємопідтримка, де кожен намагається допомогати один одному.

«У нас немає чоловічих та жіночих обов'язків. Завжди може мені підійти та допомогти помити посуд, коли я зайнята дітьми або укладаю їх спати. Або я можу допомогти в якомусь будівництві. Я можу також допомогти в ремонті, у його питаннях щодо роботи та поділитись своєю думкою. І діти, бачачи це, теж намагаються один одному надавати підтримку. І це також завдяки йому», – сказала Левіза Джелялова.

Джерело: Суспільне Крим

Вона пояснила, що історій про Нарімана Джелялова можна пригадати багато, адже це та людина, у якої ніколи не вимикався телофон. Якщо йому хтось телефонував і просив про допомогу, він відразу зривався, одягався і їхав, адже «Наріман готовий зняти останню сорочку та віддати її не замислюючись тим, хто потребує його допомоги».

Левіза Джелялова також розповіла, що постійне відчуття небезпеки серед кримських татар триває з 2014 року, коли Росія незаконно окупувала Кримський півострів.

«У 2015 році у нас проходили вдома обшуки. Нарімана постійно викликали на бесіди, на допити, в РВВС, ЦПФ, ФСБ. Тому, знаєте, за 8 років ми вже напевно звикли до цих жорстоких реалій. І це почуття небезпеки, воно є завжди. Почуття страху, що прийдуть. І в день обшуку Наріман сказав лише два слова: «Левізо, прийшли». І можна було далі не казати: хто прийшов, навіщо прийшов о 7 годині ранку, стукаючи у двері та вікна. Звісно, ​​ця небезпека була постійно. Ми з Наріманом багато разів про це говорили. Коли його вже забрали, тоді я відчула весь цей тягар, що звалився на плечі. Ми до останнього не очікували. Так, готувались. Але повністю підготуватись до цього було неможливо», – пояснила дружина Джелялова.

За її словами, після незаконного ув’язнення чоловіка, життя змінилось кардинально, адже Левіза зрозуміла, що залишилась одна з чотирма дітьми, які потребують батька.

«Вийти із цього шокового та стресового стану було дуже складно. І тут велику роль відіграли діти. Вони ніби витягли мене з цього стану за волосся і не дали мені впасти. Я дуже вдячна їм за це. Спочатку було дуже складно, адаптація проходила болісно. Але ми з дітьми впоралися з цим. Наступний етап – це прийняття цієї ситуації. Особливо, розуміючи всю абсурдність звинувачення, кримінальної справи та як її було сфабриковано. Але це реалії і ти маєш прийняти це, усвідомити й надалі якось з цим жити. Вже познайомившись із матеріалами справи, з цими десятьма томами, не потрібно бути юристом, щоб зрозуміти – є там докази чи ні. Звичайно, не останню роль відіграв Наріман. Тобто, морально він мене підтримував. Його стійкість у судах ще більше вселяла в мене впевненість та стійкість. Це давало мені моральний поштовх, що треба жити далі», – розповіла дружина кремлівського бранця.

До того ж, Левіза Джелялова додала, що спочатку всім було надзвичайно складно. Мати постійно намагалась коректно пояснювати дітям те, що відбувається з їхнім батьком. Інколи – вони заспокоювали її, інколи - вона їх.   

«Мені самій всередині складно. Я ще й їм мала пояснити. Разом ми змогли це пережити.

Старші – це вже 10-13 років. Вони вже володіють інтернетом, читають, а я їм все пояснюю. Вони розуміють, що батька брехливо  звинуватили. Складніше відбувається адаптація Джеміля та Ніаль.  Джемілю 5 років, було 4 роки, коли забирали Нарімана. І в нього все частіше з’являється бажання побачити тата. Пояснювати йому, що таке в'язниця, що таке беззаконня та що таке ФСБ – я не вважаю за потрібне, адже дитині лише 4 роки. Тому, звичайно, ми сказали, що тато поїхав і скоро приїде. І ось це: «а коли?», «я скучив», «я хочу бачитися…» – з цим складніше», – розповіла Левіза Джелялова.

Вона також зазначила, що коли окупаційні силовики забрали її чоловіка, у наймолодшої Ніаль реакція була іншою, адже їй тоді ще року не було. Батька вона знає лише за фотографіями, тому родина постійно показує їй відео, де вони всі разом. Дівчинка часто притискає до себе фотографію татка та цілує.

За словами Левізи Джелялової, старші діти за рік дуже швидко подорослішали та стали для неї справжніми помічниками, адже дружина Нарімана Джелялова регулярно відвідує суди, передачі та СІЗО, щоб визволити свого чоловіка, якого російська влада досі утримує за ґратами.

«Бабашко, ми за Вами дуже сильно сумуємо. І ми б зараз хотіли тебе обійняти та бачити поряд з нами. Ми дуже тебе любимо!», – резюмуючи звернулись Аділє та Еміне до свого батька Нарімана Джеляла, якого незаконно ув’язнила окупаційна влада Криму.

Читайте нас у Telegram