Зазначається, що Положення Кабінету Міністрів України про виплати компенсацій та повернення майна репресованим у радянський період особам, не стосується депортованих кримських татар та їхніх нащадків.

Юристка Анна Рассамахіна пояснила, що ті, хто був ув'язнений за радянських часів, можуть розраховувати на компенсацію в розмірі однієї заробітної плати за кожен місяць ув'язнення. 

«Максимальна сума виплати 75 розмірів мінімальної заробітної плати. Звісно, що постраждалих від режиму мало залишилось. Положення передбачає виплату компенсації депортованим за майно, втрачене ними в результаті депортації, в тому числі, компенсації за нерухоме майно», – розповіла адвокатка.

Отримати компенсацію за майно, втрачене в окупованому Криму нащадкам депортованих осіб 1944 року за цією постановою наразі неможливо. Таку відповідь на інформаційний запит отримали кореспонденти Суспільного від Міністерства соціальної політики.

«Зараз людина подає заяву на компенсацію майна, яке знаходиться в Криму, до будь-якого органу на підконтрольній території, і ця заява там лежить до завершення окупації. Лише після завершення окупації її передадуть до легітимно створених органів влади півострова»,– сказала Анна Рассамахіна.

Для отримання відшкодування майна потрібні такі документи: паспорт громадянина України, посвідчення реабілітованої особи,документ, що підтверджує право власності та звіт про оцінку майна. 

У 1944 році в Радянському Союзі не існувало приватної власності. Лише в 1948 році в СРСР дозволили реєструвати право власності на приватні будинки.

Національна комісія з реабілітації звернулась у травні 2021 року до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля з приводу положення про виплати компенсацій репресованим особам, де вказали на протиріччя в документі. 

«Починаючи з 5 травня 2018 року частина реабілітованих отримують відшкодування майна, а люди, які були реабілітовані до цього числа – позбавляються цього права», – Голова комісії Національної комісії з реабілітації Роман Подкур.

Документ затверджує зразок форми посвідчення реабілітованої особи і зобов’язує органи місцевої влади видавати посвідчення людям, які хочуть отримати статус реабілітованої особи.  

У 1978 році дисидента Йосифа Зисельса засудили на 3 роки позбавлення волі в колонії суворого режиму за вигадки, які ганьбили радянський лад. У 1991 році він отримав подвійну реабілітацію за законом жертв політичних репресій у Радянському Союзі. Дисидент розглядає нове положення, як популістське, адже ним неможливо скористатися.

Йосиф Зисельс є головою національною комісії з реабілітації політичних репресій 1917-1991 років. За 2 роки роботи до комісії надійшло понад 2 тисячі заяв. Тисячу з них комісія розглянула і задовольнила. Депортація кримських татар у 1944 році – це те ж позбавлення волі. 

Йосиф Зисельс пояснив, що ці компенсації передбачені за рахунок місцевих бюджетів.

«Звідки зараз місцеві бюджети візьмуть гроші, коли криза в країні, війна, коронавірус і грошей не так багато залишається у цих територіальних громадах. На них навантажили виплати, які вони й самі перевірити не зможуть», – розповів заступник голови національної комісії з реабілітації жертв політичних репресій 1917-1991 років.

Дисидент вважає, що нащадки депортованих повинні також мати право на компенсацію від держави.

 У 1985 році узбецька радянська влада заарештувала Сінавера Кадирова за виготовлення та розповсюдження документів, які ганьбили державний лад Радянського Союзу. 

При цьому, він не мав жодних документів, які потребують положення для виплат компенсації як репресованій особі. 

«Вислали мого дідуся, бабусю, батьків. Були дітьми, але і їх вислали. Чи поширюється на мене цей закон, адже, по суті, я не був висланий, я не був тоді народжений. Я не мав права повернутися в Крим і ще раз зажадати незаконно вилучене майно у моїх предків», – Сінавер Кадиров.