Одним із яскравих прикладів, які на слуху: проєкт Кізирії, яким пишається Україна – платформою державних та комерційних тендерів ProZorro. На даний момент Давид Кізирія представник грузинського "Фонду інновацій та розвитку" та експерт з блокчейн в Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ. З ним ми поговорили про те, що зараз відбувається з Грузією та Саакашвілі, і який зв'язок між окупованими територіями.

Про ситуацію у Грузії після виборів

ДК: Наразі уряд Грузії у патовій ситуації. Минулого 2020 року були парламентські вибори, у яких було дуже багато протестів та бойкотувань. Тоді я брав участь у посередництві між опозицією та головою Європейського Союзу, але те саме сталося восени цього року, коли відбувалися місцеві вибори, бо опозиція та суспільство не довіряють результатам. Після перевиборів вийшло так, що офіційно лише в одному районі – Цаленджиха, де проходить лінія з окупованою територією Абхазії, опозиція прийшла до влади. У решті регіонів виграла правляча партія. Але до виборів у великих містах Грузії – Тбілісі, Батумі та Кутаїсі була величезна підтримка саме опозиційним кандидатам.

Довіра до цих виборів є дуже низькою, тому задокументовано достатню кількість проблем, які були і до виборів, і в день виборів, і після. Така ситуація була торік, така сама ситуація і зараз. До цього додалося, що до виборів у Грузії опинився Михайло Саакашвілі. Правляча партія довго заперечувала і говорила, що він не в країні, що він то у Києві, то у Трускавці відпочиває. Водночас він публікував свої відео із різних міст Грузії. Виявилося, що влада не знала, що Михайло вже чотири дні, як у Грузії. Для правлячої влади і для Бідзини Іванішвілі ситуація була абсолютно зручна і комфортна і раптом, як звідки з'явився він (Михайло Саакашвілі - ред.), який змінив вектор розвитку.

Про Михайла Саакашвілі 
 
ДК: Я знав, що Саакашвілі хоче повертатися, він говорив нам і зустрічався з усіма. Але багато хто йому не вірив, хоча і в соціальних мережах про це він писав. Він зустрічався й із західними партнерами, щоб обговорити це. Мало хто знав, коли це буде і яким шляхом він повертатиметься. Саакашвілі, по суті, здався владі, яка, як здавалося, цього не очікувала. Це стало дуже емоційним імпульсом для опозиції, особливо для головної опозиційної партії “Національний рух Грузії”, лідером якої був Саакашвілі.

Напевно, це також стало стимулом для великого сплеску активності і дало можливість опозиції реально зробити другий тур. Інакше країна не мала ні потенціалу, ні енергії, щоб протистояти абсолютній автократії. Це як із Майданом, коли ніхто не очікував, а більшість політиків та бізнесу були “у кишені” в Януковича. Те саме і з Грузією, влада сфальшувала би вибори і народ особливо не чинив опір. Тому я вважаю, що Михайло змінив вектор.

Паралельно Михайло розпочав голодування у в'язниці, яке спочатку влада також ігнорувала. Далі з'явилася ситуація, в якій всі розуміли, що потрібна серйозна медична підтримка та почався рух за надання допомоги Саакашвілі. Ми вже побачили, що Михайло Саакашвілі – єдиний політик, який зміг об'єднати народ. У Грузії багато прозахідних політиків, які говорять правильні речі, але вони не мають тієї потрібної енергетики. На підтримку Саакашвілі вийшло більше людей, ніж за дев'ять років хтось збирав. Це було у рази більше. Коли максимальна кількість була 20 тисяч, підтримати Саакашвілі вийшло 50-60 тисяч.

Усі не розуміли, навіщо йому їхати з України, Європи, приїжджати і потім, ясна річ, бути відправленим до в'язниці. Ніхто не чекав і не вірив, коли він казав: "Я буду з вами". Навіть ті, хто був противниками Саакашвілі після його правління, стали емоційно на його бік. Багато хто пишуть у соціальних мережах, що пробачити минуле Саакашвілі не можуть, але не підтримати його у цій ситуації не виходить, а "Amnesty International" каже, що це політична вендетта.

На даний момент в опозиції немає бажання міняти щось революційним шляхом, Саакашвілі змінив порядок денний і змінив баланс сил. Події Саакашвілі я бачу не в контексті Грузії, а в контексті східноєвропейського опору тоталітаризму. Саакашвілі в 2012 році мав вибір: стати повноцінним автократом і диктатором, не визнаючи вибори або визнати вибори і уникнути влади. У першому випадку у тебе залишається лише один партнер – це Путінська Росія, Захід тебе не прийме.

Ми розуміли, що він вибере тоді, бо його ментальний партнер Захід, а не Росія та Путін. У день виборів за кілька годин він визнав поетапно вибори. Наразі немає віри в те, що Іванішвілі буде проти того, щоб відмовитися від влади та обрати імідж демократа. Він російський олігарх і мислить за цими мірками та критеріями. Я не думаю, що йому буде комфортно вибрати шлях Лукашенка, але хто його вже питатиме.

Про окуповані території

ДК: Наразі ситуація така, що Україна, Молдова та Грузія через західних партнерів забезпечують політику невизнання анексії своїх регіонів. Наприклад, Абхазію та Цхінвальський регіон окрім Росії визнали Хамас та Венесуела, не вистачає лише Північної Кореї. Крим також офіційно не визнають. Дії Грузії по окупованих територіях були схожі на кіпрську модель: створювати нормальну державу на території, яку контролюєш з одного боку та з іншого, намагатися будувати на міжнародному рівні політику невизнання. Мені здається, це найефективніша політика, Кіпр це показав на власному прикладі. Тому дуже важливим є приклад Цаленджиха, який знаходиться біля окупованих територій. Якщо ми покажемо там, що навіть у Грузії, у центрі якої сидять люди, які об'єктивно ставляться до місцевого муніципалітету і там все виходить, то це буде гарним сигналом для людей, які живуть в окупації.

Перша зміна починається у ментальності, треба показувати конкретні приклади. Якщо у Грузії буде політична криза, звичайно, це ніяк не стимулюватиме громадян, які перебувають за лінією окупації у бік повернення. Мені здається, що те саме і з Кримом, і з іншими окупованими територіями на Сході України. Потрібно спочатку побудувати правильне державне управління там, де є можливість. Треба показати, що це не на словах, а реально люди живуть зручніше, нема корупції, немає криміналу, є можливість розвиватися. Якщо це буде, то це просто фізика, і почнеться магнетизм та тяжіння і вже там буде легше. Проблема в тому, що були люди, які реально підтримували окупаційний план московської влади. Грузія може бути тригером, але Україна створює з цього масштаб. Це єдине ціле, тому що у нас єдиний ворог – Путінська Росія, котрий ворог навіть власному народу.

Прогнози на майбутнє

ДК: Зараз Грузія перебуває на роздоріжжі: буде або “лукашенізація”, а це означає терор проти суспільства і єдиний вихід стати губернією Росії (це ситуація, яка зараз у Білорусі) або необхідно буде подолати цей режим, незрозуміло якими засобами та формами. Росія зараз дуже намагається розпочати нову хвилю агресії. З одного боку, це Україна, на кордонах якої - величезна кількість збройних сил РФ і є ймовірність військової інтервенції. З іншого боку, це Білорусь у якій зміцнилася і перемогла провінційна путінська автократія в особі Лукашенка, який починає створювати гібридну операцію проти Євросоюзу та НАТО. Третя локація – Грузія.

Росія настає на всі ці можливі напрямки і намагається максимально взяти можливе. Росія думала, що у неї на Кавказі все нормально і вона може перейти створювати проблеми через Білорусь у Литві та Польщі та створювати проблеми для України. Але виявилося не зовсім так, бо зараз можна втратити Грузію, а Грузія – це центр Кавказу. І ситуація, в якій територія Карабаха, що підтримується Кремлем, повернулася під контроль Азербайджану, а після цього почалися зміни й у Вірменії. Якщо до цього вони повністю підтримували Росію, як гаранта під час карабахської проблеми, то згодом виявилося, що вона не гарант і чи є сенс орієнтуватися в її бік.

Захід дуже активно діє у Чорному морі, вже зовсім інша політика. Завжди до цього прозахідний вільний та визвольний народний рух перемагав у революціях – як у Грузії, так і в Україні. Якщо у Грузії вийде наново, тоді це відкриє нові можливості та нову віру для пострадянських країн та народів. Грузія зараз у стані, в якій була Україна десь наприкінці листопада 2013 року, коли Янукович уже прямо вирішив не йти на Захід та повернув країну у напрямку Москви.

Мені здається, що це не локальна грузинська проблема і не локальна грузинська боротьба, а частина великої боротьби проти Кремля на лінії Грузія-Україна-Білорусь і таке інше. Можна сміливо сказати, що це загальний фронт.