Голодомор. Яких втрат зазнала Україна і хто за цим стояв
В Україні, в четверту суботу листопада вшановують пам’ять жертв Голодомору. У минулому сторіччі українці переживали це тричі, але найстрашнішим видався період 1932-1933 років, визнаний геноцидом українського народу.
Кандидат історичних наук та заступник директора Інституту досліджень Голодомору Іван Петренко розповів, що удар був в першу чергу спрямований на українців, які жили в сільській місцевості, тому що саме українські селяни складали переважну більшість населення України.
«Українці до 1932 року в своїй масі - господарі, які звикли до самостійного господарювання, як індивідуалісти, які часто чинили супротив нав’язаної комуністичної влади. Наприклад, коли почалась суцільна колективізація, в Україні спалахнуло понад 4 тисяч повстань, в яких, за розсекреченими даними НКВС, брало участь понад мільйон людей», - запевняє історик Андрій Іванець.
Варто зазначити, що навесні 1933-го від голоду вмирало щохвилини близько 17 людей, тисячу - щогодини, майже 25 тисяч - щодня.
«Україна відчула колосальні демографічні втрати й зазнала певний психологічний злам. Мета тогочасної влади - зламати українців та їхній дух»,- сказав Андрій Іванець.
Режим застосовував такі інстументи, як «чорні дошки». Коли села та колгоспи, які не виконували плани хлібозаготівлі, тому що фізично не могли це зробити, блокувалися військами ДПУ й міліції. З того моменту, туди не надходили жодні продукти.
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство.
Люди займали черги в магазинах задля отримання продовольчих товарів. Зазвичай, черги були довгими.
«Були випадки, коли збирали людей, які були к черзі, заганяли в церкву, закривали і відкривали тільки через 2 дні. Значна частина людей стояли вже голодними в чергах і вони просто не витримували подібної ізоляції», - розповів історик Андрій Іванець.
У Криму хлібозаготівельні кампанії і примусове забирання хлібу не мали такого трагічного наслідку, як в Україні, тому голод не набув таких ознак, які б призвели до загибелі мільйонів.
«Під час голоду 1932-33 років трудові міграціїї фактично рятували людей», - зазначив історик Мартін Кислий.
Мустафа Джемілєв розповідає, що його батько російську майже не знав й ігнорував в побуті, але, якщо доводилось говорити - вживав українську мову.
«Я довго не міг зрозуміти, звідки він знає українську мову. Вже пізніше згадав, що в нашій родині були наймити, які врятувались від голоду в Україні», - згадав лідер кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв.
Пам’ять про Голодомор є додатковим стимулом, який показав нам, що буде, якщо ми не зможемо втримати сьогодні нашу незалежність і державність.