- В нашій розмові хотів би підняти тему сучасної освіти та ролі Меджлісу в цьому питанні. Останні місяці на своїх сторінках у Facebook та İnstagram ви робите відео блог ‘‘Luğat’’(пер.-словник). Чому такий формат і кому, для кого ви його робите?

- Ви знаєте, я давно роблю подібні експерименти. На початку пандемії, здається, в марті місяці, на мовну тему я зробив приблизно 10 відео, десь так, може менше. Авжеж, думав про те, щоб розмовляти там кримськотатарською, але чесно кажучи, кількість подивившихся відео була невелика. Нажаль. Я не робив аналіз, проте більшість з тих, хто переглядав були люди старшого покоління, ті, хто добре володіють мовою. Нажаль, молоді було не багато. Я зараз не кажу про тих, хто, наприклад, студенти, кажу про тих кому вже сорок років, у кого діти вже ходять в дитсадки та школи. Серед них, нажаль, кількість добре знаючих мову низька. Найважливіше, в них немає наміру говорити кримськотатарською. В мене нема соціологічних даних, але якщо казати про тих, хто в моєму оточенні, відчувається саме так. Саме через це я запустив інший проєкт.

Наразі там не одна тема, я знімаю відео на різні теми.  Останнього місяця я взяв паузу, але планую поновити зйомки у вересні. Для себе поставив ціль - хай і російською, але буду вводити прості (ред.-кримськотатарські) слова, які вживаються частіше за все та які завжди на слуху. Сподіваюсь, що ті хто подивляться - запам’ятають їх, та рівень мови зросте. В цих трихвилинних відео за допомогую сучасного монтажу представляю 5-6 слів на рідній мові. Через це і назвав влог “Luğat”(словник), іншого зв’язку тут немає, тільки для перекладу декількох слів. Мені нащі активісти та знавці мови казали, “Знову ти, чому не робиш відео кримськотатарською?”. Мені не складно.  

- Ми зараз дійдемо до коментарів. Отже ці відео ви робите поколінню 40 років, не молодшим людям.

- Взагалі, я роблю їх тим, кому це цікаво і хотів би, щоб більшістю була молодь. Тому що їх бачення формуються саме зараз. Я хотів поділитися своїми думками з ними, може і їм сподобається, але я не кажу щоб всі були на сто відсотків згодні зі мною. Важливіше, щоб аналізували. В сьогоднішньому Криму “така” атмосфера і настільки сильна пропаганда. “Вони” намагаються різні думки запхати в голови молодим. Я б хотів, щоб ( ред. - “молодь”) дивилась мої та інші блоги, слухала незалежних людей і осмислювала. Роблю це з метою “подумати, де сьогодні правда є, а де можливо її немає”. Авжеж, не тільки молоді, але центральна аудиторія  - вони. 

- Якщо знову повернутись до коментарів. І я їх бачив ( ред. - коментарі під блогом у Facebook) і навіть сильно здивувався, тому що однією з тих хто казав, що потрібно робити кримською мовою була Сафуре Каджаметова. Наразі те, що кримськотатарську мову не розуміють, провина лежить і на ній, бо вона весь час в Меджлісі займалась освітою, чи не так?

- Так, вона роками очолювала напрям освіти та займалась кримськотатарською мовою. Я не вважаю її винною в цьому. Тому що останні роки окупації я теж намагаюсь займатись питанням мови. Важливо казати прямо - тут дуже важка ситуація, тому що це навіть не пов’язано із законами. На мою думку, по-перше, це дуже пов’язане з нашою особистою психологією. Авжеж, не тільки з цим, проте я бачу, що це одне з головних речей. Тому що ми вже досягли свого досвіду. Якщо батьки будуть мати бажання - інші перешкоди, інші проблеми можна здолати. Якщо не на сто відсотків, то на вісімдесят . Якщо батьки твердо вирішать - "моя дитина буде вивчати рідну мову, в садку чи в школі", всі проблеми, перепони та чиїсь небажання можна знищити. Тому в цьому не хочу шукати чиєїсь провини, але я думаю, в наших руках багато що є. В нас є можливості, потрібно працювати над цим. Я не розумію, чому деякі сьогодні не мають бажання і чому в деяких опускаються руки. Потрібно зрозуміти цю проблему та вирішити її. 

- Найбільшою проблема пов’язана із звичайними школами чи з національними теж? Тому що до 2013 року були національні школи, там і досі викладаються всі предмети кримськотатарською?

- Тут є хитрість. Так, було 15 шкіл, зараз теж 15 залишається, можливо ще додалась 44 школа в районі Фонтани міста Акмесджит (ред.-Сімферополь). От такий приклад є: вересень, в цій новій школі шість або сім перших класів, але “чиновники” в своєму виступі не кажуть, що це національні класи, вони кажуть “білінгвальні класи”. Там деякі предмети кримськотатарською, деякі російською. Там теж є свої причини та підводне каміння. Потім, ще одна проблема - в національних школах кримськотатарську можна вивчати тільки до 9 класу, 10 та 11 клас тільки “державною російською” можна. Кримськотатарську можна вивчати як предмет, а освіту кримськотатарською отримувати ні. Тут є і об’єктивні проблеми: проблема з вчителями, з науковою базою та інше. Але знову кажу, якщо самі схочемо, можна це вирішити та зажадати.

Сто відсотків, маємо працювати над цим питанням. Хто б не був при владі, маємо вимагати того. щоб наши діти вивчали кримськотатарську. Не дивлячись на прапори. Вони все одно ходитимуть у школи, все одно стоятимуть під цим “аквафрешем” (ред. - російський прапор), слухатимуть гімн, дивитимуться на цей портрет. Але нехай кримськотатарською, нехай. Ми не маємо бути в цьому питанні делікатними. В інших питаннях можемо, там маємо чітко і жорстко відокремлювати та ставити межу. Але в питаннях освіти маємо працювати. Проте, все одно варіанти не знаходяться, тому що скільки б ця влада не робила декларацій, скільки б себе не нахвалювала, ніби “вперше кримськотатарська державна”, все одно вони цій мові не схочуть давати можливість.

- Організація‘’Q-hub’’ звернулась до Міністерства освіти та науки України, щоб дізнатись кількість студентів з Криму. Найбільше число було в 2020 році - 397 дітей, що навчаються наразі в українських ВНЗ. Це дуже мало, зважаючи на те, що кожного року випускаються 10-12 тисяч школярів. Чому таке число, в чому саме проблема, можливо для батьків? 

- Я думаю, тут є спектр проблем. Можливо люди отримують замало інформації. На жаль, наразі українські телеканали не інформують про це. Кримьска тема там з’являються коли є обшуки або щось інше трапляється, але технічної важливої інформації немає. Інтернет теж не дуже популярний, всі звикли до телебачення. Але той, хто шукає, той знайде інформацію. Потрібно зрозуміти, чому люди не шукають інформації та, здебільшого, це пов’язано із складнощами - ти маєш здолати кордони, а з цим теж не все просто, наразі щей й проблеми з пандемією вилазять і т.д. Батьки і до цього  боялись відпускати своїх дітей на далеку відстань. Коли я вчився теж так було. А, наприклад, уявіть батьків випускниці. В інше місто, Харків або Київ дуже боялись. І зараз теж є страхи - “поїде туди, далеко від батьківщини, а якщо погодимось, а якщо не погодимось, а це ніби в іншу країну, а якщо обірветься зв’язок, що буде” і т.д.. Багато роздумів є, це і впливає на те що кримські діти не вступають в українські університети.Так, останнім часом можливостей стало більше, не просто, але можливості є.

Деякі батьки цікавляться Туреччиною, університетами інших країн. До України трошки складніше.Та й зараз кримським абітуріентам відкривають можливості вступу до російських ВНЗ, рекламують, запрошують. Це не про кримські університети, та й рівень різний, порівнюючи сімферопольский з одеським, київським чи московським. Якщо хочеш здобути професійну освіту, обираєш такий університет, який дає багато можливостей, має багато програм, проєктів та іншого, не той що ближче до дому. Батькам не потрібно боятись, а варто відкривати шлях, а перед цим виховувати так, щоб себе нормально поводили там, куда їдуть. Наразі є побоювання, тому що раніше між Херсонською областю та Кримом не було перешкод, їдеш в будь який час.

- Приїхавши на Кримську платформу вам вдалось озвучити накопичені проблеми українським міністрам?

- Ні, цього разу в мене не було такої мети, ми приїхали на декілька днів. Ми були свідками цієї події, говорили з деякими нашими друзями, але в мене та в нашої команди добрі зв’зки з Представництвом президента України, з іншими нашими громадськими організаціями та експертами. Ми намагаємося озвучувати наші проблеми. А в Криму немаємо доступу до всієї інформації. Мені цікаво, скільки дітей вивчає кримськотатарську мову. Таке число є, воно в відкритому доступі на сайті “Кримського міністерства освіти”, але в нас немає іншої цифри - зі всіх учнів Криму, яка кількість кримських татар. Подивившись на ці дві цифри ми дізнаємось процент тих, кто вивчає кримськотатарську і скажемо мало чи багато і достатньо чи недостатньо цього. Тому наразі статистичні дані закриті і без них робити аналіз важко і прийти до висновка теж.

Ми шукаємо різні шляхи для пошуку інформації, але аналізувати важко та вимагати чогось - від міжнародних організацій, українських міністерств чи від кримського “уряду”. Важко ще тому що кажуть( ред. - окупаційний уряд): “ми все робимо, все добре, проблем немає, якщо є - вирішимо”, але не вирішують. Тому зараз нам, активістам, в Криму працювати буває складно, не тільки через це, а й через те, що багато “дверей закриті”. Ось в такій ми ситуації.