- Як у вас цей рік пройшов?

Ще коли 5-6 тисяч на добу фіксували хворих на COVID-19, керівництво нашої фракції вирішило, зважаючи на мій вік, в зоні підвищеного ризику, попросило, щоб я не ходив. Так я і не ходив, лише тоді, коли були досить важливі питання, тоді ходив.

А потім мені зарплатню перестали сплачувати. Не зарплатню, а депутатські: вони більші, ніж зарплатня. Якщо зарплатня десь 25-30 тисяч, то там десь 40 з чимось. І ось їх мені не платили. Я вже коли почав ходити, керівник нашої фракції Артур Герасімов мені сказав: "ну що ж Ви, Мустафа, ми так боїмося за Вас". Я кажу, так мені зарплату не платять.

- Зустрічі зараз онлайн проходять?

Так, там комітети в нас, щосереди, звідси працюємо. Оскільки коронавірус, було менше поїздок зарубіж. Сьогодні бувають поїздки і то, лише в сусідню Туреччину. Одного разу з президентом, а іншого разу – з медичних причин я їздив. Та по Україні у цьому році було менше поїздок. Лише одного разу, до Херсона, коли була виїзна сесія Комітету з прав людини.

- На родині як відзначився рік? Обійшов?

Поки що так. Мабуть, в пресі читали, що мою дружину швидка допомога забирала спецлітаком до Туреччини. Але це був не коронавірус, в неї проблеми з хребтом. Зараз краще, вона вдома, в Києві. В Туреччині вона була десь місяць-два. Її добре там лікували.

- Наскільки глибоко ознайомлена команда Зеленського по кримськотатарському питанню?

В мене враження, що у нього не дуже розбираються в ситуації радники. Ще 3 лютого, коли приїздив Ердоган, ми чекали в Маріїнському палаці, сам Зеленський підійшов до мене і сказав, що в нього на столі проєкт рішення наказу про взаємодію Меджлісу кримськотатарського народу з Офісом Президента. Він сказав, що підпише. Я подякував, сказав, що це правильне рішення. Знову ж таки, 18 травня, коли ми зустрічались, така формальна відповідь: так-так, ми це розглянемо та приймемо рішення, але рішення не приймали. Там, вочевидь, голова Офісу вирішує питання…пан Єрмак… а в нього там радники по Криму, які, я б сказав, не дуже професійні.

- Це ви про Куніцина?

Так, про нього, він ж нещодавно висловив свою думку. Це, знаєте, висловлення російськомовного чиновника Автономної Республіки Крим, котрий теж жодних наших проблем не вирішував.

- В пул радників якось можна пробитись представникам Меджлісу?

Ми ж не можемо себе пропонувати, вони самі обирають. Ну, в Куніцина з Єрмаком, вочевидь, якісь ще відносини, коли він там був в окупаційних військах в Афганістані, а батько Єрмака був послом в Афганістані…

- Туреччина допомогала купити кримським татарам квартири?

Так. І була така умова, що ми надаємо землю, а вони – будуватимуть. Потім ми обговорювали, що в нас тут багато житла, що продається, але вони відмовились, сказали, що самі будуватимуть. І потім, для них важлива участь України теж, хоча б землею. Але це питання ніяк не вирішувалось. Крім того, там ще був проєкт будівництва великого культурного центру та Соборної мечеті, теж ніяк не могли знайти землю в Києві. Кличко мені мапу показував, мовляв, дивіться, взагалі немає вільної землі. Потім сказав, що хтось там в 90-ті роки набрав землі, але коштів нема й не можуть будувати, можете в них викупити. Ну, почали шукати, Рустем Умєров знайшов землю, яка оцінювалась в 5 млн доларів. Це неподалік від "Ocean Plaza".

І потім з’ясувалось, що ця земля належить Рінату Ахметову. Ця людина, що сказала про 5 млн, додала що все вирішує Рінат Ахметов. І якщо Мустафа до нього піде, він зможе домовитись. Ну я пішов до нього, кажу, хочемо будувати Соборну мечеть, а землі в Києві – немає. Знайшли одну ділянку, але там багато просять, 5 млн, сказали, що земля ваша. Він питає: а де це? Ну там-то. Телефонує, як там з землею, з продажем? Йому кажуть, що був один клієнт, запропонував 2 млн 700 тисяч, але зрозуміло, не взяв, бо ціна – 5 млн. Рінат каже: ладно, все зрозуміло, ця земля більше не продається. І каже: я вам її дарую. Такий, царський подарунок. Це було торік.

Земля є, потім сказали турецькому послу, що земля є. Як? Ну от, Рінат Ахметов подарував. Ну то треба піти до нього, поговорити. Разом із послом пішли до нього, подякували. Рінат каже: що ж ви, це дрібниці, це ж задля Мустафа аг’а, він дуже відомий. Почав робити мені компліменти. Я кажу, годі Вам вже, Рінате, треба щоб ви ці слова при моїй дружині сказали. Мені вона теж розказувала, що от, я, а потім збігай в магазин, винеси сміття!

- Не сумнівалися, чи приймати допомогу від олігарха?

Знаєте, я Ріната Ахметова, не знаю, як зазвичай кажуть олігархи: не питайте, де я взяв перший мільйон, а далі - можу розповісти. Головна відмінність Ріната Ахметова від інших олігархів, що мені дуже імпонує – все, що він заробив, вкладає в економіку України, не вивозить. З цієї точки зору, він – патріот України. Потім, я знаю, яку він велику допомогу, матеріальну, фінансову надає окупованому Донбасу. Там – його рідне місто. За деякими джерелами, близько 5-6 млн людей зобов’язані йому своїм життям. Таку от величезну допомогу він надавав. Він, дійсно, дуже багато зусиль прикладав, з цими сепаратистами говорив про те, що в Донбасу немає майбутнього в Росії. Він сам мені розповідав про те, як в них відбувалися ці перемовини. Він з ними домовлявся, а потім телефон, номер з Москви і все. Все вирішує Москва.

- Чи приблизилась цьогоріч Україна до деокупації?

Я вважаю, що ми наближаємось до деокупації щодня, бо те беззаконня, грубе порушення міжнародного права не може довго тривати. Але сказати, що коли саме це станеться – дуже важко, адже тоталітарні режими та й режим Путіна – він непередбачуваний. Коли думаєш про те, як має вчинити та чи інша держава, зазвичай, виходиш з національних інтересів цієї країни. Але якщо виходити з національних інтересів Росії, вона жодним чином не мала псувати відносини з Україною, воювати з Україною, окупувати частину її території. Дуже багато експертів та аналітиків кажуть, що Путін своїми діями завдав стільки збитків своїй країні, що жоден ворог б стільки не зробив. Але зараз дати зворотний хід, визнати свої помилки, на це Путін навряд чи піде. Тому, якби погано не було в Росії, які б санкції не вводили, Путін триматиметься до кінця, якщо не станеться внутрішнього перевороту. Або ж якщо, буде найвідчайдушний стан, який може призвести до децентралізації цієї країни та розподілу на різні "князівства".

- Чи допоможе Кримська платформа, та чи може в ній взяти участь Росія?

Буде 150, чи більше, чи менше – цього точно поки ніхто не може сказати, конкретні відповіді ще не від усіх отримали. Росія теж отримає своє запрошення, але скоріш за все, на 99,99 % можу сказати, що у відомстві Президента РФ повторять свою мантру, що Крим – російський, нема чого обговорювати. Втім, це не підстава для того, щоб не проводити або не створювати платформу для обговорення. Ця платформа принесе багато користі, на всіх рівнях: на експертному, на рівні міністерства закордонних справ, на рівні керівників держав буде інформація про стан справ у Криму, з перших рук. Буде притягнута увага світової спільноти, бо особливо, в останні роки тема Криму опинились на задньому плані.

Крім того, на цих самітах може прийматись рішення про санкції. Тобто, санкції спрямовані на те, аби змусити Росії зважати на рішення. І скільки б Росія не повторювала, що для них ці санкції нічим не відрізняються, насправді, це не так. Зараз, після обрання Джо Байдена Президентом США, ситуація на нашу користь. Це людина, яка добре знає Україну, бо Порошенко доводилось роз’яснювати Трампу, де розташований Крим, та слухати від нього такі речі, які можна було почитати в російській пресі, про те, що там російськомовні, про те, що вони самі хотіли в Росію й усе таке.

- Чи піднімається зараз тема національно-територіальної автономії кримськотатарського народу?

Тема національно-територіальної автономії – це основна тема національного руху кримськотатарського народу після Другої Світової війни, після депортації. Ми ще за радянських часів вимагали повернути народ на його історичні землі, відновити у правах. В тому числі, про національно-територіальну автономію. Тому нас називали не лише «антисоветчиками», а ще й автономістами. Після проголошення незалежності України, авжеж більш інтенсивніше ставиться це питання на практичній основі. Він має певні аспекти: перший – правовий. Якщо ти народ реабілітуєш, відновлюєш його права – має бути повний комплекс його прав. Ми довгий час добивалися закону про відновлення прав депортованих народів. До окупації Криму нам це не вдалося. Ще в 2013 році, коли ми це питання ставили, я пам’ятаю, в будівлі Верховного Суду, нам доводилось слухати наступні речі…Наприклад лідер Комуністичної партії – Симоненко говорив про те, що цей закон не треба приймати, а взагалі, кримські татари мають бути вдячними Сталіну за те, що він їх не знищив, а вислав. Правда, потім виступав представник Руху, говорив, що пишається тим, що генерал, який керував ешелоном кримських татар, потім попав в полон до українських націоналістів й був розстріляний, немов собака. Під бурхливі овації залу. Але, не вистачало голосів. Не приймали. Лише в 2014 році, після окупації, коли до багатьох дійшло значення кримськотатарського фактору, цей закон прийняли.

Ми це одразу обговорювали під час першої зустрічі з президентом Зеленським. Я йому сказав, що вже є проект поправок до Конституції, крім того є два законопроекти: про корінні народи України та закон про статус кримськотатарського народу. Хоча в цих двох законах досить пунктів, які скажімо можуть змінюватися за бажаннями тих чи інших політичних сил, а інша справа – поправки до Конституції. І тоді Президент сказав: скоріше за все я підтримаю законопроекти, передайте їх нам, наші експерти їх дослідять і ми їх передамо. І знову тиша… Вже 18 травня цьогоріч, ми знову нагадали йому про це. І знову "рішення розглянемо", досі розглядають.

- Чи готове українське суспільство до створення автономії?

Знаєте, не завжди можна керуватись, скажімо, рішеннями соціологічних опитувань. Пам’ятаю, як я спілкувався з послом Словаччини стосовно НАТО, він казав: якби ми провели опитування населення, чи вступати в НАТО чи ні, то навряд чи набрали б 20 %. Але ми провели це рішення в парламенті. А якщо зараз спитати в народу, чи виходити з НАТО – за вихід навряд чи проголосує 10 %. Людина з вулиці не може знати всіх аспектів, тому тут, авжеж, треба вольові рішення. В нас демократична, парламентсько-президентська держава, але, на рівні парламенту це можна було б вирішити. Тим паче, якщо була б тверда воля президента. Особливо в той момент, коли була така єдність в монобільшості. Я президенту говорив. Звісно, що ті законопроекти, як народні депутати ми можемо самі винести. Одна справа, якщо ми винесемо, тим паче, ми з опозиційної партії і всі автоматично голосуватимуть проти. А інша справа, якщо президент. А з іншими партіями ми домовились, окрім ОПЗЖ, ми з ними не спілкуємось на цю тему, вони голосуватимуть тільки, якщо буде дзвінок з Москви.

- Чому так часто піднімається питання подачи води в окупований Крим?

З одного боку є невігластво, а є бажання підіграти росіянам. Когось дуже турбує, що російські збройні сили залишились там без води… Є Женевська конвенція про статус окупованих територій, всю відповідальність за соціально-правове положення на окупованій території несе держава-окупант. І тут висувати якісь претензії: ви нас без їжі залишили, ви нас без електрики залишили… На що ви розраховували, коли зайшли на нашу територію? І потім, для нас це важливий важіль тиску на окупанта. Тому, це не до нас скарги.

Була одна компромісна ідея, яку я до речі, обговорював з Порошенком коли перекрили електрику. Порошенко каже: в нас домовленість постачати електрику до кінця року, давайте наступного року просто не будемо укладати з ними договір, а зараз треба виконувати. Я кажу: питань нема, давайте укладати новий договір. Лише в ньому треба зазначити, що електрика з материкової частини України постачається до Автономної Республіки Крим, тимчасово окупованою Російською Федерацією. Має бути таке формулювання, а про ціну потім поговоримо. І що робить Путін? Буквально, наступного ж дня, він оголошує: ми спитаємо в «народу Криму» чи хочуть вони отримувати електрику з таким формулюванням?

І потім, ще через 3 дні, в російській пресі з’являється інформація про те, що нібито близько 98 % сказали, що їм не потрібна електрика з таким формулюванням. І зараз ми теж можемо сказати: давайте ми будемо постачати воду, але в договорі буде зазначено, що вода постачається на тимчасово окуповану територію. І починати процес деокупації, тобто, процес виконання рішення резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року. Нема проблем. А, ви хочете, аби ми визнали це російською територією? Ні, цього не буде.

Дякуємо!