Розкажи, чим ти займався до широкомасштабної війни.

До війни я жив чудовим життям, як і всі. Я не знав, що таке війна, безтурботно насолоджувався Києвом, ходив на роботу, у спортзал, вечорами зустрічався друзями, ми вечеряли, весело проводили час. Не даремно кажуть, що цінувати починаєш, коли втратив.

Опиши перший день війни, і що ти робив цього дня?

Перший день війни розпочався раптово, це була доба в Україні після мого півмісячного відпочинку за кордоном, я ще не встиг відійти від перельоту та спекотного клімату Еміратів, як вранці о 6-7 ранку мені почали приходити дзвінки від батьків та друзів. Я не звертав увагу, думав, хочуть щось запитати та скидав. Минув якийсь час. Насамперед я передзвонив батькам і дізнався, що наша суверенна Україна була атакована. Так було порушено мій чудовий ранок у м'якому ліжку. Я вийшов на вулицю і попрямував до батьківського будинку, навколо вже бігли люди в повній метушні з сумками та валізами, навколо були довжелезні черги до банкоматів, навколо плакали жінки. Коли я приїхав додому, всі були в шоці, ніхто не розумів що відбувається і що робити, ми пройшлися магазинами, купили трохи продуктів – полиці вже скрізь були порожні. Увечері у вікні ми побачили танки, що проїжджали дорогою, це шокувало нас, адже крім парадів у центрі міста ніхто з нас їх не бачив. Того вечора було прийнято рішення їхати на дачу, що знаходиться за 30 км від Києва.

Як так вийшло, що ти опинився у Богданівці?

Опинитися в Богданівці в перший день війни було моїм рішенням, за що я досі себе звинувачую. Ніхто не очікував, що розгорнеться великомасштабна війна, і я вирішив їхати до нас на дачу, у маленьке та тихе село Богданівку. Ніхто не міг припустити, що російські війська там опиняться. Київ був атакований першого дня і я піддався паніці, вирішив що спокійніше і тихіше місця поки не знайти. Вмовив усю сім'ю того ж дня їхати до нас на дачу.

Як почалася окупація у Богданівці, що відбувалося в окупації?

Все почалося 8 березня вранці. Почався артилерійський обстріл, вибухи були на відстані 20 метрів. Від ударів залишалися величезні вирви в землі. Удари були такі, що не тільки будинок тремтів, ми при ходьбі спотикалися, як від підніжки чи поштовху.

Що відбувалося у ці дні, до того, як ти потрапив у полон, як ви жили ці дні та які були умови?

Перші два дні ми провели у притулку, куди втекло багато людей із села. Спочатку ніхто не думав, що це окупація. Думали ракетний удар. Люди залишалися без води та їжі. Біля входу в притулок стояв танк і прикривався нами. Так пройшли перші холодні та голодні два дні. Коли танк від'їхав, ми всі розбіглися. Я вирішив відвести бабусю та молодшу сестру до нашої оселі. Потрібно було як мінімум нагодувати. Так пройшли ще 5 днів без світла, тепла та води. У нас велика ділянка, на якій два будинки: одна стара, де ніхто не живе і новий, гараж, сарай та льох. Всі ці п'ять днів ми чули, як нам ламають двері до будинку, де ми сидимо, як ламають старий будинок, хлів і виносять усе з нього. Ми чули, як нам ламали ролети на вікнах та дверях.

На п'ятий день безуспішного злому нового будинку вони почали вибивати цеглу навколо дверей, щоб зняти її з рамою, тоді я вже відкрив наші двері і показав, що вдома є люди. З того моменту у мене відібрали телефон, який на той момент був розряджений. Нас відвели у притулок, де ми були перші два дні, там, окрім мирних людей, вже жили і російські солдати. У притулку ми провели ще п'ять днів.

Якою була поведінка окупантів?

Мені здається ми перечекали і пересиділи найважчі дні, бо на той момент, коли нас забрали з дому, солдати вже були спокійні. Ніхто не шумів, нікого не чіпали.

Про що говорили присутні в притулку?

Місцеві особливо не ділилися історіями, у всіх в очах був жах. Половину нашого села зруйновано, люди втратили сім'ї, родичів, житло, господарство. Кожен будинок і кожна квартира були розкриті, де жили солдати. Всі розмови були про якнайшвидше бажання звільнитися і жити колишнім життям залишившись живими.

Ти потрапив у полон. Опиши, що там відбувалося?

Розповісти особливо нічого, пересуватися селом не можна було, солдати казали, що можуть вистрілити. Навколо були снайпери та блокпости, також пів села замінована. Біля входу у холодний підвал двоповерхівки, де ми були, дозволили розвести багаття, щоб готувати. Всі наступні дні проходили біля вогнища.

Що тобі найбільше запам'яталося у поведінці російських військових?

Вони вірять у те, що люди, які захищають свою країну зі зброєю - нацисти, яких потрібно вбити, щоб зробити “НАМ”, населенню України, краще. Також вони вірять у свою операцію зі звільнення України від “бандер”, які з'явилися тут у 2014 році та у страху тримають країну.

Який був моральний дух окупантів, що чув від них?

Окупанти поводилися дуже оптимістично, вони нам розповідали, що їхні колеги вже захопили Бровари та окупували частину Києва. Такі розповіді вводили нас в жах, нас - людей, що перебувають у заручниках, без права залишити село і тих, хто перебуває без жодного зв'язку та можливості отримати достовірну інформацію. Це не солдати обманювали нас, вони залишалися в невіданні завдяки помилковій інформації від начальства.

Як вдалося вирватися з полону?

Нам дали зелений коридор, була евакуація. Зразу не вірилося, люди сходилися дуже повільно. Мені доводилося акуратно і не поспішно тричі бігати і дивитися як проходить збір, адже це було небезпечно. Також, лякала дорога, адже попередня евакуація була розстріляна, але Бог був на нашому боці і вирішив, що 12 днів мук нам достатньо.

Який моральний стан у тебе та у твоїх рідних?

Моральний стан у всіх дуже добрий після возз'єднання з сім'єю та спокою, але вся сім'я дуже постраждала після випробуваного стресу. Наше здоров'я вже не буде колишнім, як і сприйняття життя та цінностей.

Чим ти плануєш займатись під час війни?

Під час війни хочу попрацювати трошки, це допомагає мені відволіктися і скоротити час. Хочеться сходити в магазин і купити все, що мені не вистачало там. Хочу прогулятися вулицею, вдихнувши свіже повітря свободи, звикнути до життя без вибухів та стрілянини, яка не припинялася навіть на півгодини.

Про що мрієш після війни?

Після війни мрію побачити сильну та незалежну Україну, яка зміцніє, поверне свої території, приверне багато уваги та інвестицій, яка буде не лише географічним центром Європи, а й центром туризму та фінансів та просто прикладом для наслідування в особі своєї величі для всього світу!