Що відбулося в Казахстані та чи є паралелі з окупацією Криму

Олеся Вакуленко
·
11:06, 12 січня
Що відбулося в Казахстані та чи є паралелі з окупацією Криму
Джерело фото: wikimedia.org/wiki/User:Esetok

У Казахстані 2 січня почалися протести, як реакція на різке подорожчання вартості автомобільного газу. 4 січня мітинги переросли у масові зіткнення зі силовиками, а 5 січня – люди захоплювали адміністративні будівлі і вели активні сутички з військовими та поліцією. По всьому Казахстану ввели надзвичайний стан. На тлі протистоянь людей і силовиків новопроголошений президент Касим-Жомарт Токаєв звернувся до ОДКБ по "допомогу", і організація вирішила відправити до країни свої війська. 10 січня влада Казахстану заявила, що ситуація стабілізувалася та "перебуває під контролем". За інформацією силовиків, у Казахстані під час протестів затримали майже 8 тисяч людей.

Більше про те, що відбувалося у Казахстані, чого очікувати у майбутньому та чи можна пов'язувати це з подіями у Криму 2014 року говорили у програмі “Сьогодні. Головне” з Ігорем Семиволосом - головою Центру близькосхідних досліджень.

На думку Ігоря Семиволоса загальна картина доволі складна, тому що інформації, яка надходила з самого Казахстану, недостатньо, щоб скласти повну картину, враховуючи відключений в країні інтернет: 

Протести - це був тригер, який власне почав цю хвилю. Вимоги були переважно економічні і люди, які виступали на різноманітних матингах, додавали до економічних вимог (зниження вартості газу) цілу низку інших вимог. Але потім в якийсь момент починають з'являтися політичні умови і я думаю, що не в останню чергу це було пов'язано з двома речами. Перше - це чутки, які повзли країною про те, що з Назарбаєвим (перший президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв - ред.щось не так, а друге - це, власне, вже включення к цей процес політичних активістів, які сформулювали, у тому числі, ці політичні вимоги.

До відставки уряду була заява Токаєва, причому вона була доволі чіткою, жорсткою і зрозумілою: “змін не буде, все залишається як є” і вже після цієї заяви починається перша ескалація. Протести перекидаються у великі міста, вони перестають бути локальними на рівні західного Казахстану і починається головний протест в Алмати”.

Окремо експерт звернув увагу на відсутність Нурсултана Назарбаєва, якого за його словами не було в публічній площині з кінця грудня і про якого не згадували під час засідання країн ОДКБ:

Взагалі, це фігура замовчування і це може свідчити про те, що його немає у живих або щось з ним сталося таке, що взагалі унеможливлює його появу на людях. У цей момент власне Токаєв вважає, що проти нього починається заколот, в момент стався перехід від протестів до насильства. Стався саме тоді, коли він запроваджує надзвичайний стан в Аламати і вже тоді було ясно, що цей надзвичайний стан зусилля по запровадженню надзвичайного стану в умовах ескалації конфлікту призводять до насильства. Але він запроваджує надзвичайний стан і в результаті отримує надзвичайно велике насильство на вулицях міста”.

Голова центру близькосхідних досліджень звернув увагу і на зміну риторики щодо самих учасників протесту з боку влади:

Протестувальники, які 4-5 числа ще були протестувальниками, раптом у ніч з 6 на 7 перетворюються на "терористів" і це супроводжуться мародерствами і тиражуванням кадрів мародерства. Якщо кадрів зіткнень між протестувальниками і поліцією практично немає, то кадрів з мародерством дуже багато. Це технологія, це підготовка громадської думки для застосуванн сили. Під великим питанням залишається історія з аеропортом, тому що там теж дуже доволі легко аеропорт здали, створюючи таким чином “casus belli”, тобто можливість для початку бойових дій”.

Прокоментував Ігор Семиволос і заяву Касима-Жомарта Токаєва про те, що у заворушеннях в країні беруть участь “іноземні терористи”, яких підбурюють “зарубіжні діячі” і про  “20 тисяч бандитів, які напали на Алмати”:

“По-перше, 20 тисяч - я не знаю звідки він взяв цю цифру. Очевидно, 20 тисяч - це була приблизна кількість людей, які вийшли на вулиці Казахстану. Тут, якщо можна стежити по відео, то приблизно це десь було 20 тисяч у цілому по всій країні. Коли ж він говорить про іноземців - це також “casus belli”. Треба було якимось чином виправдати вторгнення та інтервенцію. В статуті ОДКБ зафіксовано, що можна надавати військову допомогу у разі зовнішньої інтервенції, не можна в разі внутрішніх політичних різноманітних процесів. Але для Токаєва, я думаю, що йому доволі швидко підказали росіяни цю формулу, тому що от буквально за 3 години до цього Пєсков каже, що взагалі ніяких підстав немає, що казахи розберуться самі, а через 3 години Токаєв говорить про ось ці 20 тисяч, тобто за той час щось сталося”.

Важливим експерт вважає, що всі країни ОДКБ відіслали свої війська до Казахстану: 

“Це катастрофа у тому сенсі, що тепер всі ці країни пов'язані кров'ю з Росією і якщо, припустимо, росіяни захочуть почати війну деінде, але зрозуміло де найбільше, то в принципі ці країни вимушені будуть прислати свої контингенти в Україну. Ця ситуація з ОДКБ, у цьому сенсі, дуже небезпечна. А якщо говорити ще про росіян, то це теж певні свідчення того - які можна брати до уваги, можна - ні - що частина росіян, російського спецназу була на території Казахстану ще до офіційного введення військ”.

Що ж до ролі Росії у тому, що відбувається к Казахстані, то на думку Ігоря Семиволоса вона формувала у Токаєва відчуття катастрофи, коли через конспірологічне мислення прив’язали мітинги до відсутності Назарбаєва. А що ж до подальших кроків Російської Федерації, він сказав наступне:

“Зараз росіянам не треба анексувати частину Казахстану, тому що це вже буде занадто. Вони ж не абсолютні вже ідіоти. Вони скоріше, я навіть думаю, можуть врешті-решт вийти з країни, хоча це не точно, для них треба, щоб Казахстан у вигляді Токаєва був їх відданим васалом, сателітом”. 

Пов'язувати події, які відбуваються у Казахстані зараз, і події, які відбувались у Криму у 2014 році, на думку голови центру, можна, але є свої відмінності:

“І там була інтервенція Росії, і тут інтервенція Росії. Там росіяни намагалися закамуфлювати свій вхід, як для "захисту російськомовного населення". Тут трошки інша ситуація, тут не будуть “зелені чоловічки” заходити на територію васальної держави, це занадто. Для Путіна було важливим, щоб туди увійшли представники всіх країн. Подивіться на Киргизстан, як його ламали. Два дні його ламали відправити війська. Вірменія і Таджикистан відправили залюбки свої війська, а от Киргизстан впирався два дні, він не хотів відправляти війська”.

Що ж до реакції на ці події міжнародної спільноти, то Ігор Семиволос оцінює її як стриману, і в значній мірі пов'язує це з тим, що доволі мало інформації. А позиції на міжнародній арені Казахстану залишаться такими самими, тобто "як вони голосували проти України, так і будуть голосувати". Наврядчи можливі й продовження мітингів та сутичок з силовиками: 

“Протести - це все-таки ось ця активна фаза, це коли люди не дуже сильно замислюються над тим, що вони роблять, коли вони вже піддаються, там емоції натовпу. А зараз, я думаю, що емоції вщухають, адреналін спадає і вже ніхто нікуди не піде. Але питання, безліч цих питань - вони залишаються”.